— Ты же знаешь, сейчас нельзя менять пары. Если он выйдет в финал, там можно будет подтасовать.
— Нет, нужно, чтобы он в первом бою лег.
— У тебя есть кого поставить? У меня нет, — відвернувся від співрозмовника і поглянув на бійців, які саме вийшли з роздягальні. — Давай, ребята, разминаемся, разминаемся. Работаем.
— Я думал, что у тебя есть парень на примете. Я же не тренер, я просто узнал, что можно денег срубить, тебе сказал.
— А с черными потом кто разбираться будет? Ты?
— Это не твои проблемы, Толя. Все по-честному. Это же не кидалово.
— Дана, — поглянув на жінку, — Мирона позови. — Вона підвелася, зникла в натовпі. За кілька секунд повернулася разом із невисоким чоловічком у сірому потертому піджачку.
— Мирон, сюда иди, — Толя поманив його пальцем, Мирон нахилився. — На кого там ставят больше всего?
— Та на абрека одного, Рафика, уже двадцать штук на кассе.
— Нормально, давай, Мирон, работай.
— Я же говорил, Толя, — чоловік у костюмі пожвавішав.
— Только у меня соперника для него нет. Я сам не выйду, — хрипко засміявся.
— Толя, там тебя парень спрашивает, он у входа. Пустить? Сказал, что знает тебя, — підліток захекався й віддано дивився Толі в очі.
— Кто такой?
— Говорит, что вы давно знакомы. Он не назвался.
— Чего пришел?
— На бой пришел. Спортивный такой парень, тренированный.
— Пусти, я погляжу. Черт его знает, кто такой. Может, и впрямь боец хороший, — підліток побіг, а повернувся не сам, поряд із ним ішов високий хлопець, на ньому були шкіряна куртка та модні джинси, на плечі висіла велика сумка.
— Привіт, Толю, я до тебе.
— О, ля, ты! Ты чего забрел? Ты же ушел давным-давно, я забыл уже про тебя, — підвівся, подав прибулому руку.
— Ходімо, поговорити треба.
— Так говори.
— Не при них, — пішов, Толя — слідом.
Вони сиділи на підвіконні в коридорі. Толя роздивлявся хлопця так, ніби побачив його вперше після двадцятирічної розлуки.
— Ну, говори, чего пришел. Ты же не на бой посмотреть пришел, я знаю.
— Так, на бої нема часу ходити: роботи багато. Але мені гроші потрібні, Толю. Багато грошей і не тільки зараз. Мені десь на півроку потрібен стабільний прибуток.
— Ну, ты сказанул! — засміявся, потім змовк. — Да где же я тебе денег возьму? У меня нет, ты-то знаешь.
— Знаю. Я не прошу. Я кажу, дай заробити.
— Марк, ты офигел совсем. Куда тебя в бой? Тебя же поломают. Тут не бойцы — звери.
— Толю, я знаю, що не в балетну школу прийшов. Дай мені шанс, чуєш?
— А зачем тебе деньги? — пильно подивився на нього.
— Це мої справи, Толю. Я не скажу.
— Не скажешь — на ковер не выйдешь. Все, — підвівся, пішов коридором.
— Стій! Мені на програму.
— Не слышу, — озирнувся.
— Я програму веду на радіо. Директора притисли, він хотів мене на хер вигнати, я пообіцяв грошей більше дати, він згодився. Не буде грошей, програму закриють.
— Это вот эту, что типа «Я и моя страна»? — підійшов до Марка, здивовано дивився йому в очі.
— Ну.
— Ты нормальный? Из-за программы башку подставлять? Да тебя покалечат, парень. Ты слышишь? Все, не будешь драться. Точка.
— Толю, ця програма для мене важливіша за здоров'я, життя і все, що є дорогого. Важлива за неї тільки мама. Я вийду сьогодні, хоч ти вмри, — скочив з підвіконня, кинув сумку на плече, узяв Толю за руку. — Дуже треба, Толю, дуже!
— А че, денег больше совсем негде взять? — уже поблажливо.
— Ні.
— А сколько надо?
— Тисячі три доларів.
— Бля, мне жаль тебя против Рафика выставлять. Он же убить может. Но ты реально пять штук поднимешь.
— Він хто?
— Он боксер хренов. Но у него рука железная. Бьет, что ядром, голова на хер отлетает, — сплюнув на підлогу.
— Я не боюся, Толю.
— Ладно, выйдешь во второй паре. Сначала с Саней попробуешь, это каратист из Броваров. Побьешь его, поставлю тебя против Рафика. Нет — значит, нет, пойдешь домой и больше не приходи.
— Нема питань, — пішов коридором, Толя дивився йому вслід, потім усміхнувся і, почухавши потилицю, ще раз смачно плюнув і теж пішов до зали.
Рефері стояв над ним і, загинаючи пальці, голосно рахував.
— Шесть, семь, восемь, девять…
— Лег рано, жалко. Кровищи столько, — Толя важко сидів на стільці й витирав долонею чоло. — Инвалидом парня сделали, надо было его вообще не пускать.
— Да не тереби себя, Толя. Кто ж знал? Он Саню так красиво уложил, а тут… Да щас уже, пару секунд, и вынесут его. Живой ведь, ну, подлечится слегонца, зато больше не сунется.