Бедный атеист мыслил себя дирижером религиозной жизни украинского народа: "Повалити готове попівство й не дати вирости новому серед таких братств, як штунда, котрі тепер виступають проти готового "православного" попівства, та тільки з тією ж самою "святою" книгою, на котрій заоснувались православні святощі й попівство, помагати теперішнім противопопівським братствам стати людьми цілком вільного розуму можна тільки так, щоб підкопати в корені віру в те, чого не бере розум чоловічий. А це можна зробити тільки за поміччю науки про зріст усього в природі, а також про те, як росли й віри й попівські порядки по всьому світу… Віра ж і попівство здавна підбивали незгоду між людьми й не можуть перестати підбивати її ніколи. До того всього, коли нові безначальні порядки потребують, щоб люди мали більше часу на науку й не несли нікчемної праці й видатків, то певно, що скасування віри, богомільства, церков і попівства влегшить ті тягарі, котрі скрізь несуть людські громади. От через це все наукова праця з різних боків проти попівства єсть одна з найбільших потреб прихильників громадівства скрізь. Коли ж на нашій Україні попівство зверта на себе більшу, ніж по деяких інших країнах, увагу громад, то тут мусила б повстати тепер же по всіх купках українських громадівців пильна праця, щоб почати широку проповідь проти кореня віри й попівства за поміччю науки природної й громадської". Так говорил научный атеист. А также научный социалист: "Український соціалізм не партія, а громада. То значить, що українські соціалісти мусять од тепер же змагатись, щоб, осівши по наших громадах, приложити свої голови й руки до того, щоб справляти всі служби, потрібні в здоровому житті громадському, і там в громадах з тими службами проповідати здорові громадські порядки, показувати примір їх та обороняти старі здобутки й нові парослі тих порядків од ворогів їх усіма способами, мирними й вояцькими".
"Знания, которыми я не обладаю, весьма обширны", — говорил Б. Шоу. Но Драгоманов никогда так не считал. С легкостью в мыслях необыкновенной он судил и рядил обо всем на свете, упрощая любые концепции до своего уровня их понимания. Вот, например, типичное для него высказывание: "За часи Петра вже жили Ньютон, Вольтер, Лессінг і т. д., що увільняли розум людський од путів попівських". Очевидно, желая из Ньютона сделать "научного атеиста", он ничего не знал о его богословских работах или о том, что английский ученый считал пространство чувствилищем (sensorium) Господа Бога и т. д. Ничего не знал этот "историк" и о том, что Вольтер умер раскаявшимся католиком.
Все святыни его находились на Западе, но круг интересов был ограничен только "поступовими" тенденциями: "Перебування в Західній Європі остаточно переконало мене, що саме європеїзм або космополітизм, який не заперечує часткових національних варіацій спільних ідей і форм, і є ліпша основа для українських автономних прагнень і що тепер будь-яка наукова, як і політична, діяльність повинна бути заснована на інтернаціональному фундаменті… При зустрічах з молоддю "радикального" й українського напрямку я завжди говорив, що не розумію їх поділу, оскільки за обставин України, "тут поганий той українець, який не став радикалом; і поганий той радикал, який не став українцем"… Будучи соціалістом за своїми ідеалами і переконаним, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній поступовості і при високому розвитку мас, а тому і досягаєміше за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань… Одержати політичну свободу в Росії українська нація, на мою думку, може не шляхом сепаратизму, а тільки разом з іншими націями й областями, шляхом федералізму".
В качестве образца для России ему виделась Швейцария: "У рамках автономії земських одиниць я вважав і розв’язання національного питання у Росії, висловлюючись… за таке розв’язання національного питання, яке наприклад, існує в Швейцарії (де ні вся країна, ні навіть кантони зовсім не розділені за расовим прнинципом)". Всеми силами он желал "заманіфестувати поступове українство, новоєвропейське, космополітичне по думкам та національне по формі, по грунту". Как мы помним, все годы советской власти украинскую культуру также пытались сделать "поступовой": социалистической по содержанию и национальной по форме.
Когда он скончался "од розрива аорти", Украинка как раз находилась в Софии. "Постало питання, як бути з похороном. На завваження Лесі, яка добре знала дядькові погляди, що, зрозуміло, похорон має відбутися без жадної релігійної обрядності, Шишманов, який з нею вдвох порядкував усім, зауважив, що болгарське право не визнає нерелігійного похорону. Отже, знаючи, як небіжчик ставився прихильно до протестантського релігійного руху, вони вирішили поховати його за цим обрядом" (11, 97). Протестантское религиозное движение он противопоставлял православию только из политических соображений. Забужко пишет: "Драгоманов був чи не найкваліфікованішим у нас і досі релігієзнавцем-єресіологом, ба більше — як доводить І. Лисяк-Рудницький, свідомо робив ставку на єресі як на єдино продуктивний для України "третій шлях" духовного розвитку, альтернативний і "духовбивчому" офіційному православ’ю, — котре ненавидив не менш палко, ніж згодом його небога, — і матеріалістичному "нігілізмові" контівського та марксівського штибу" (10, 347). Украинка хорошо знала мировоззрение дяди, поэтому и считала, что "похорон має відбутися без жадної релігійної обрядності". Сама Забужко называла Украинку "вишколеною на позитивістський лад "людиною наукового світогляду" (10, 221). Кто же ее вышколил на позитивистский лад, если не дядя со своей сестрой?
Сын Драгоманова Светозар вспоминал: "Леся Українка після промови представника студентства над могилою М. Драгоманова, в якій було висловлене прокляття царському абсолютизмові, вона мужньо наблизилася до промовця й потиснула йому руку. Вона не зважала на те, що серед присутніх були агенти того абсолютизму, які могли передати, куди слід, про її мовчазний, але тим самим гучний виступ". Кто виноват в смерти любимого дяди? Двух мнений быть не может: конечно, царизм.
Он же говорил и о завещании отца: "Сей заповіт не написаний, тексту його ми не маємо. Але вона чула його в Софії з уст товариша, друга, вчителя й дядька і вірно виконувала його в своєму житті і в своїй творчості". Через год после смерти дяди она просила у его дочери: "Люба моя Лідочко! Отримала я посилку з Болгарії… Там не все, про що я просила. Там, наприклад, нема "Tyrannicide" (Тирановбивство). От сим останнім я дуже інтересуюсь і повторяю, що я, коли треба, перешлю сю книжечку назад, переписавши і переклавши. Коли нема способу передати просто з Болгарії, то, будь ласкава, пошли Павликові, а він легко може передати мені таку маленьку річ, як "Tyrannicide". Такие маленькие вещи и переводила Украинка "на українське".