Может быть эти симпатии и не давали покоя матери "запеклих українців-націоналістів"? Как человек страстный и творческий, она даже написала рассказ, в котором действие разворачивается так, как ей мечталось. Называется он "Біла кицька" (1901): "…Пан Микола оженився! Так, незважаючи на ледве скінчені 23 роки, пан Микола був жонатий… Пан Микола не зовсім скінчив університет. Пан Микола не має ніякого "положення"… Так дорікала дружина, а пан Микола сидів мовчки, опустивши очі. Ні, один раз він глянув і навіть пильно придивився до неї; здавалась вона йому дуже похожою на ту осоружну кицьку: волосся розтріпалось і настовбурчилось над запухлим почервонілим лицем, як ті руді вуха в кицьки, очі роз’ятрились од злості, сипали хижі іскри, а тими словами вона дряпала, зовсім як от зараз дряпала пазурами кицька.
— Що ж мовчиш, чом ти нічого не говориш? Про що ти думаєш?!
Ах!.. Про що думав пан Микола за скільки хвилин перед цим — ви знаєте; а про що думав він тепер, то вже й не знаю, як вам сказать… Либонь, десь там далеко-далеко в душі молодесенького мужа, пана Миколи, ворухнулась така думка: "Як шкода, що не кожну осоружну кицьку можна взяти за хвіст і вишвирнуть за вікно!.."
Творчество Пчилки, о чем бы она не писала, всегда было с тенденцией. Например, "у кінці 80-х років Олена Пчілка зацікавилася сектантським рухом, сподіваючись використати його в культурницькій діяльності як рух "опозиційний до уряду, ідейний, хоч і на релігійному грунті". Главное — оппозиционность к правительству. Для этой благой цели хороши все средства. Идею использовать сектантство вынашивал еще Михаил Драгоманов. За ним, естественно, последовали племянница и сестра. "Але ближче знайомство з сектами переконало її в його реакційній, антинародній суті… Викриттю мракобісся сектантства присвячено оповідання "За правдою" (1889) та "Рятуйте!" (1887). Молоді герої оповідання "За правдою" студент-народник Лук’яненко, праля Надезя в пошуках правди, справедливості, людяності звертаються до сектантів, але знаходять там лише фанатизм, невігластво і обман. В оповіданні "Рятуйте!" жертвою сектантського фанатизму стає молода селянська дівчина Орися, яка перед шлюбом накладає на себе руки, щоб зберегти "душу невинну". Ранее эта девушка прекрасно пела в православном храме, собиралась замуж и все было хорошо. И вдруг: после знакомства с сектантами — повесилась в подвале. Казалось бы, мораль очевидна: не оставляй православного храма. Но нет. Пчилка была недовольна: там "дітям забивають голови біблійними легендами" (рассказ "Півтора оселедця"). Имелись в виду уроки Закона Божия. Родных детей она заботливо оберегала от таких уроков. Святыни в этом семействе были другие. И молитвы другие. Одна из них называется "До кобзаря" (1907):
А какие святыни были у кобзаря, хорошо известно:
(Можно подумать, что Украина не в состоянии прожить без любви проклинающих Бога).
Именно в таком духе и воспитывалась Украинка, что отмечалось многими исследователями. В. Архипов в статье "Непримиренна" так защищал ее воспитательницу: "Сучасники докоряли Олені Пчілці і за "нестерпний драгоманівський характер", і за нешляхетну "впертість та прямолінійність" у відстоюванні власної життєвої позиції, і за послідовне "засмічування мови галицизмами", і за надмірний полемічний запал, і за його відсутність. Їй ставили на карб навіть… материнський вплив на Лесю Українку, перелицьовуючи його у "прояви авторитаризму", "ревнощі" чи щось схоже на "домостроївщину". Ці гіркі, несправедливі докори вийшли з-під пера непересічних діячів вітчизняного національно-культурного відродження початку минулого століття: Івана Нечуя-Левицького, Сергія Єфремова, Дмитра Дорошенка, Євгена Чикаленка, Володимира Винниченка, Симона Петлюри. Карикатури у тодішніх респектабельних українських газетах, образливі епіграмки та напіввульгарні, зубоскальські словесні налички, випліткувані у тогочасних київських гуртках української інтелігенції, — всі оті "Пчілку медом не годуй, а Перцем" та "Пчілка — баба з Перцем", — на жаль, мали тих же вельми поважних творців та адептів… Згадаймо, як неприхильно зустрів обрання О. Пчілки членом-кореспондентом Української академії наук багаторічний опонент, академік С. Єфремов" (12, 7).
Кто же прав: "непересічні діячі вітчизняного національно-культурного відродження" и "вельми поважні творці та адепти" или В. Архипов, автор вступительной статьи к книге "О. Пчілка. Викинуті українці: До жидівсько-української справи"? Вопрос нуждается в изучении. Мы видели, что Донцов писал об Украинке: "Їй усе мариться "меч, политий кров’ю", або "зброї полиск", вогонь, на якім "жевріє залізо для мечей, гартується ясна і тверда криця" (22). Сначала закаляли ее, а затем она стала закалять других. Забужко напоминает: "Див. напучування О. Кобилянській: "хтось не з подлої маси скований, а з благородної, і через те мусить від огню гартуватись, а не ломитись" (10, 482). Как же закалялась эта сталь?
5.6. Так закалялась Украинка
На первом году жизни ребенок выжил благодаря отцу. Но влияние матери всегда преобладало. Литературовед В. Покальчук писал: "Слід підкреслити, що то була на протязі всього життя вольова, енергійна, може, трохи навіть деспотична людина. У родині вона давала свій певний тон, стиль. Щоправда, домашнє господарство її не захоплювало, натомість же питаннями суспільного життя вона приділяла виняткову увагу". Ее племянница Ариадна Драгоманова вспоминала: "Моя тітка дуже про дім не дбала, вона була зайнята громадськими справами… Господарювала непрактично".
Дочь Ольга: "Леся і брат Михайло любили її і були під її впливом чи не найбільше зо всіх нас" (11, 31). Мать же больше всех любила своего первенца. Поэтому маленькая Лариса изо всех сил старалась добиться ее одобрения и "сиділа до пізна": "Всі вчителі й учительки бували дуже задоволені з Лесиної роботи і хвалили її здатність ї пильність. В цей час і наша мати вже переконалась і бачила, що Леся не менш здатна й розумна, ніж Міша, мама складала вже Лесі належну ціну, що видко й по її листах, але все ж ніколи не любила Лесю так ніжно, безоглядно й гаряче, як Мишу, і це дуже боліло Лесі все її життя, бо вона любила маму пристрастно, до побожности" (11, 39). Бедный ребенок. Пчилка писала о ней своей матери: "Вона дуже квола здоров’ям і сложением, може "загнутись", як каже Миша. Дома діти з учителем вчаться теж добре і нічим не гірші своїх ровесників-гімназійних учнів…" (7, 73).