Выбрать главу

Спаситель принес себя в жертву за каждого из людей. Поэтому никто из людей не может принести себя в жертву вместо Него. Человек может только взять свой посильный крест и идти за Ним. Что и сделали апостолы: все они приняли мученическую смерть, выполняя волю пославшего их после Своего Воскресения Иисуса Христа. Однако воскресший Спаситель героиню с ее немыслимой любовью почему-то совершенно не интересует:

Йоганна: Месія наш воскрес! Міріам: Отже, в вас надія, що є кому і друге кров пролить, як прийде знову час! (Гірко сміється). А я не вірю, щоб він воскрес, бо ви його неварті! Йоганна: Він не вважав, чи вартий хто, чи ні. Міріам: Се правда! Він ніколи не вважав на те, що з вас ніхто його не вартий. І все-таки не вірю, що воскрес він. …Для сеї самої юрби воскреснуть? На се, либонь, не стало бі Месії!

Ей подтверждают: да, Он воскрес. Но ее интересует вовсе не встреча с "горячо любимым", а что-то совсем другое.

Міріам: Що, батьку, чи правду кажуть, що воскрес Месія? Старий: Так правда, як і те, що він пролив за всіх нас кров свою святу, невинну. Міріам: Він не за всіх пролив. Неправда, значить. Старий: Як не за всіх! Міріам: За мене він ні краплі не проливав… Старий: (зо страхом) Хто ти така? Міріам: Я? "Одержима духом"! Старий: Благай Месію, що зцілив тебе і визволив від того злого Духа святою силою своєї крові й тіла.

А вот на это одержимая не согласна категорически:

…Чи в огняній геєні, чи в темряві без краю доведеться мені на вік віків з душею пробувати, та радощі моєї не зруйнує сам князь темноти, радощі від того, що на мені не важить кров Месії, що він її за мене не пролив а ні краплини. Старий: Як могло те статись? Міріам: Ненависть врятувала від гріха. Старий: Кого ж ненавидиш? Міріам: Всіх вас, себе і світ. Старий: За тебе теж пролита кров, та дармо, бо ти не прийняла святого дару.

"Богословский" диспут закончен. Неправы оба. Ибо печать первородного греха имеет на себе каждый смертный человек — хочет он того или нет. Спаситель искупил первородный грех. Поэтому воскреснет каждый — хочет он того или нет. И не принять "святого дару" не получится ни у кого. Ни один из героев Украинки, ни все они вместе со своим автором не могут отменить того факта, что Спаситель спас каждого. Только одержимая может радоваться и тешить себя мыслью, что ее "ненависть врятувала від гріха". В смысле: от спасения.

Не веря ни в спасение, ни в воскресение Спасителя она, тем не менее, пугает Им римлян:

Міріам: …Нехайтам стережуться цар,і цезар, і весь синедріон, пекельна рада! Преторіанець: (хапає її за руки, киває на слугу) А дай шнурка, ми спутаємо кізку, щоб не брикала дуже. Міріам: Що? В’язати? (зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову слузі) Хоч одного, та все ж покарбувала! (Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в’язати Міріам) Хотіла б я всю вашу кров пролити, віддячити за жертву… О, будьте прокляті! Слуга: Хто? Міріам: Всі ви! Цезар, синедріон, і цар,і весь народ! …Я проклинаю вас прокльоном крові! Слуга: Що суджено клянучому? Голоси вюрбі: Каміння. (люди набирають каміння із диким ревом кидають на Міріам) Міріам: Месіє! Коли ти пролив за мене хоч каплю крові дарма… Я тепер за тебе віддаю… життя… і кров… і душу… все даремне!.. Не за щастя… не за небесне царство… ні… з любові! (Падає під градом каміння).

Для атеиста непонятно, что Царство Божие — это совершенное единение с Богом. А "Бог есть любовь" (1 Иоан. 4:8). И вот якобы "з любові" героиня отказывается от Царства Божия. Пойми, кто сможет. Каким же духом была одержима Мириам? Понятно, что не Святым Духом. Отсюда становится понятна хула на Бога Отца и на всех, кто составил христианскую церковь (Тело Христово).

Как известно, поэма была написана за одну ночь. Эту ночь Украинка провела у постели умирающего от чахотки С. Мержинского. Именно в ночь его смерти она занималась своим "богословием". Каким же духом вдохновлялось это творчество?

Взгляды автора не очень отличались от взглядов героини. Она неплохо относилась к своему "лирическому герою". Потому что одержимая героиня поэмы — это второе Я автора. Она писала А. Крымскому:

"Коли що надається до щирої ідеалізації в первісному християнстві, то… те нове для античного аристократичного світу почуття всепрощаючої симпатії, що так красило відносини Христа до його зрадливих і тупих учеників (не один класичний філософ не простив би в такому становищі своїм друзям)". Разумеется, разделить это чувство "всепрощающей симпатии" она была не в состоянии. Потому что в Бога не веровала.

Мержинский — это "російський соціал-демократ, пропагандист марксизму в Києві і Мінську". Когда он смертельно заболел, друзья-марксисты тут же испарились. Украинка вспоминала: "найближчі приятелі мого нещасного друга боялись "розстроїти собі нерви" його видом". Их общей знакомой она писала: "Из всех его старых друзей только Вы одна относитесь к нему так, как следует другу, иные же… но лучше я не буду говорить о них, иначе много может вылиться горьких и бесполезных слов. Не только друзья, но и шапочно знакомые люди могли бы выказать больше человечности и внимания к такому бесконечно несчастному человеку, как Сергей Константинович. Сколько камней было брошено! Сколько проповедей произнесено! И как немного сделано для помощи и нравственной поддержки".