Выбрать главу

Но отыскать компромат на первых христианских епископов оказалось не просто. "Леся Українка ґрунтовно вивчила цю велику дисертацію, а потім пише мені: "Це мене не задовольняє. Мені потрібні оригінальні документи". А вона знала класичні мови — латинську, грецьку. І писала що саме їй треба діставати. Я послав їй ще величезну дисертацію Олара "Переслідування християн Римською імперією", написану французькою мовою, — товста книга. Поетеса місяців два читала її і знову пише, що не може тільки розвідкою обмежитись" (там же).

Конечно, не могла. Потому что требовались не многочисленные факты преследований христиан, а демонстрация "розвитку влади митрополитів, коли їх переслідували". Поэтому поиск настойчиво продолжался. "Вона замовила ще ряд книжок. Я їй цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книжки уважно перечитала. Якби який-небудь приват-доцент стільки прочитав, скільки вона! А вона стільки працювала лише для того, щоб написати дві коротесенькі одноактові драми. Без перебільшення можу сказати, що Леся Українка була справжнім ученим, дослідником" (там же).

В итоге всех "досліджень" обнаружилось именно то, что автор задумал с самого начала: "Студії потвердили мені тільки те, що я давно думкою почувала, тільки не могла фактами доказати". Интуиция художника — великая вещь (что-то вроде "классового чутья" у пролетария). Так родилась драма "У катакомбах". Нет таких крепостей, которых бы не взяли "научные" атеисты. Главный герой поэмы — это alter ego автора. Она назвала его "неофіт-раб". На самом деле никакой он не неофит. Ибо слово это в переводе означает "новообращенный в христианскую веру". А как раз христианской веры у него нет и никогда не было:

Своєї крові я не дам ні краплі за кров Христову. Якщо тільки правда, що він є бог, нехай хоч раз проллється даремне божа кров і за людей.

Ни капли крови Спасителя не пролилось "даремне". Это так хотелось бы бесноватым. Один из них (как и его автор) отрицает всех "богов":

Мені дарма, чи бог один на небі, чи три, чи триста, хоч і міріади.

Христу он противопоставил другой идеал: "титана" из языческой мифологии:

Я честь віддам титану Прометею, що не створив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, и прокляв, віщуючи усім богам погибель.

Кстати, о Прометее. Сестра Ольга вспоминала: "Образ Прометея Леся збожнювала з раннього дитинства, коли зачитувалася з братом грецькими міфами. Вона дивувалася, що "не утворилося релігії прометеїстів". Адже Прометей, на Лесину думку "був божественним альтруїстом, бо хоч знав, що вічно буде мучитись за те, однак приніс людям божий вогонь" (11, 28). Как известно из греческой мифологии, Прометей вообще не был богом. Т. о., ребенок желал какой-то небывалой религии. Но и взрослая женщина недалеко ушла от детских желаний. Зеров писал: "Прометеївські тиради розгортаються таким чином в цілу релігію прометеїзму, що протиставляє християнському лицемірному опортунізму бунтарство, покорі — гордість, авторитету громади — сміливу людську індивідуальність. Той самий конфлікт між громадянством і одиницею бачимо і в другій пізнішій драмі — "У пущі". І тут Леся Українка так само воює во ім’я прометеїзму з християнською покорою, владою громади (общини), з цілим християнським свтоглядом… І в більшості своїх драм Л. Українка з’являється поетом індивідуальних змагань, краси і сили прометеївськи настроєної одиниці. Недарма і Дм. Донцов в своїй статті назвав її поезію "поезією індивідуалізму"… Прометеїзм "Катакомб" і антихристиянські настрої раба-неофіта були б прегарно доповнені "Руфіном і Прісціллою", а образи перших приклонників Христа, що "борються в терпінні і покорі", замкнулися портретом мученика обов’язку — "Адвокатом Мартіаном".

Таким образом, неустанной борьбой с христианством писательница занималась на протяжении всего творческого пути. "Неофіт-раб" в 1905 году говорит примерно то же самое, что молодая Украинка писала в 1894 году про всех богов "і Єгову, — вони вже вмерли, їх не оживить, — тепер уже пора змінити мову". Прежде всего его интересует классовая борьба против рабовладельцев:

…хоч на час, на мить здолало жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним, богорівним, то я щасливим і на смерть піду, і без докору на хресті сконаю.

Но если кто-то желает быть "богоравным", то по меньшей мере должен признавать существование Того, с Кем хочет равняться. Однако никакой логики здесь искать не приходится.

Сконструированный Украинкой "епископ" христианской общины констатирует тождество (на самом деле — совершенно произвольное) между библейским сатаной и античным титаном, бросившим вызов олимпийским богам:

Він поклонився духом Прометею, а той єсть сатана, одвічний змій, що спокусив на гріх і непокірність.

Помочь настырному одержимому довольно трудно. Поэтому "епископ" говорит:

Покиньмо нечестивця, одсахнімось, ходім од зла і сотворімо благо.

Тот ему в ответ:

А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас!

Таковы заключительные слова поэмы. "Проти вас"— означает против христиан, последователей Иисуса Христа, сказавшего: "Я есть путь и истина и жизнь" (Ин. 14:6).

Первая редакция поэмы заканчивалась просьбой "неофита" к одной христианке:

І знаєш, я хотів тебе просити: якщо я згину, спом’яни мене, не словом голосним, а тихим серцем, для мене стане се за царство боже тут, на землі.

В дальнейшем Украинка сняла сначала эти слова, а затем и всю сцену разговора с христианкой. Вместо нее была дописана короткая боевая концовка, призывающая к борьбе классовой и борьбе с христианством.

Роль христианства в истории освобождения человечества хорошо известна. Правда, современная Европа об этом не хочет ни знать, ни упоминать в своей конституции. Но Гегель в "Философии духа" (§ 482) справедливо писал: "Ставился вопрос, в чем лежит основание того, что в современной Европе исчезло рабство, и для объяснения этого явления привлекалось то одно, то другое особенное обстоятельство. Истинное основание того, почему в христианской Европе нет больше рабов, следует искать в принципе самого христианства. Христианская религия есть религия абсолютной свободы, и лишь для христиан обладает значимостью человек как таковой в его бесконечности и всеобщности; с того момента, когда индивидуумы и народы ввели в круг своего представления… понятие свободы, ничто другое не имеет такой непреодолимой силы именно потому, что свобода есть подлинная сущность духа, и притом как его действительность. Целые части света не имели этой идеи и не имеют ее до сих пор… Эта идея пришла в мир благодаря христианству, согласно которому индивидуум как таковой имеет бесконечную ценность, поскольку он является предметом и целью любви Бога и тем самым предназначен к тому, чтобы установить к Богу как к духу свое абсолютное отношение, дать этому духу поселиться в себе, другими словами, что человек в себе предназначен для высшей свободы".