Украинка против Украины

Таково всемирно-историческое значение христианства. Но только не для Украинки. Она продолжает выдвигать все тот же, что и в юности, страшный компромат на христиан: они называют себя "рабами Божьими". Но, как известно, Христос сказал ученикам: "Вы друзья Мои, если исполняете то, что Я заповедую вам. Я уже не называю вас рабами, ибо раб не знает, что делает господин его; но Я назвал вас друзьями, потому что сказал вам все, что слышал от Отца Моего" (Ин. 15:15). И если христианин называет себя "раб Божий", то это только вследствие своего собственного желания: он хочет подчеркнуть дистанцию, которая еще отделяет его (со всеми его грехами) от Того единственного, Кто без греха.

Еще христиане были "виновны" в том, что вслед за апостолом Павлом повторяют: "нет власти не от Бога" (Рим. 13:1). Да, повторяют. И правильно делают. Имеющий власть получил ее (вместе с бытием) от Бога. Но вовсе не для злоупотреблений властью, а наоборот: "Начальствующие страшны не для добрых дел, но для злых. Хочешь ли не бояться власти? Делай добро, и получишь похвалу от нее" (Рим. 13:3). Если же власть имущий делает зло, то это его грех и он за него ответит перед Господом, который сказал: "У Меня отмщение и воздаяние" (Втор. 32:35). Но "неофиту" и его создательнице не терпится: "Коли ж та помста?". Руки чешутся поквитаться с эксплуататорами здесь и теперь. До второго пришествия Христа они ждать не могут. Да и само второе пришествие их не интересует:

Про мене ж, хай воно й ніколи,
те царство боже, не приходить!

Христиане обвиняются в том, что главный герой пришел к ним

…шукати правди, волі і надії.
А що я в вас найшов? Слова облудні
і марну мрію про небесне царство
та про царя єдиного в трьох лицях,
що над панами нашими панує,
а їм дає над нами панувати
від першого до другого пришестя,
а може, й далі. Може ж, і по смерті
у тім небеснім вашім царстві божім
до віку буде так, як тут до часу, —
безплотні душі ваші будуть вічно
терпіти і "боротися в покорі".

Поэтому вместо Царствия Божия он выбирает геену огненную:

Ні, далебі, не знаю, чи не краще
було б мені в самій геєні вічній,
ніж у такому рабстві безнадійнім,
з якого й смерть вже визволить не може.

Когда епископ его прогоняет, то в ответ получает отказ. Уходить еще не время. Осталось найти виновных в грехах "неофита". Виноват в них, разумеется, не он. А кто? Правильно: христиане.

Ні, ти мене не смієш проганяти,
бо я сюди прийшов по твому слову,
повіривши обітниці лукавій,
немовби тут знайду любові спокій,
і вічнеєжиття. А ви забрали
остатній спокій і любов остатню
навіки отруїли, і тепер
душа моя вмирає. Я не знав,
що значить гріх, я тільки знав нещастя,
а ви мене навчили, що то гріх
і нечесть перед богом. Я був певний,
що смертю покінчаються всі муки,
а ви мені відкрили ціле пекло
в просторі вічності за гріх найменший.

По этой же методе, помнится, Шевченко обвинял Бога в том, что поэт… проклинает людей и Бога:

Чому Господь не дав дожить
Малого віку в тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на сіті не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і Бога не прокляв!

Безбожный "неофит" заканчивает свой диспут с христианами:

Так чи не краще залишити мрії
Про вічне і піти на часове,
замість агап — на оргію криваву?

И отправляется на кровавую оргию. Время написания этого шедевра — 1905 год.

А. Крымский пытался было защитить первых христиан. Но получил категоричный ответ: "Власне, я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. Я готова зробити Вам хіба одну уступку і то в такій неуступчивій формі: коли мій єпископ нетипічний для пересічного християнина-мирянина перших віків, так зате він зовсім типічний для тодішнього єпископату. Відколи з’явився на світ єпископат і перші початки церковної єрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ся традиція аж до сучасного нам архієрейства. Я не приймаю теорії Толстого і багатьох інших, ніби теперішнє християнство є аберацією, хворобою сеї релігії. Ні!"

Лев Толстой и многие другие критики христианства считали первых христиан наилучшими христианами. Но для радикальной атеистки христианство никуда не годилось уже с момента своего возникновения. "Доказательства" этому она легко находит даже в Новом Завете:

"…Ні! В найдавніших пам’ятниках, в "подіях апостольських", в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово "раб" і антитеза "пана і раба", яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством. Прочитайте листи апостола Павла (в данім разіне важно, котрі з їх автентичні, а котрі ні), і Ви побачите, що збудувалось на сій антитезі і як хутко воно збудувалось".

Ну что же, почитаем апостола Павла. Это всегда полезно. В первом послании к Тимофею он пишет: "Верно слово: если кто епископства желает, доброго дела желает. Но епископ должен быть непорочен, одной жены муж, трезв, целомудрен, благочинен, честен, страннолюбив, учителен, не пьяница, не бийца, не сварлив, не корыстолюбив, но тих, миролюбив, не сребролюбив. Хорошо управляющий домом своим, детей содержащий в послушании со всякою честностью; ибо, кто не умеет управлять собственным домом, тот будет ли пещись о Церкви Божией? Не должен быть из новообращенных, чтобы не возгордился и не подпал осуждению с Диаволом. Надлежит ему также иметь доброе свидетельство от внешних, чтобы не впасть в нарекание и сеть диавольскую" (1 Тим. 3:7).

Апостол Петр в своем первом послании ко всем христианам говорит: "Вы были, как овцы блуждающие (не имея пастыря); но возвратились ныне к Пастырю и Блюстителю душ ваших" (1 Пет. 2:25). Имеется в виду Христос как Пастырь добрый. Именно это и вызывает "обурення" Украинки:

"Ви уявляєте собі, що типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа — чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-прометеїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи і т. п. Що ж ідеальнішого міг йому виставити пересічний християнин найперших, навіть, часів, як не "єдину отару з єдиним пастирем", і як міг відповісти на питання про підпасків?