Для истинного атеиста арийские "боги" являются таким же излишеством, как и все прочие. Но Украинка не только их не отбрасывала. Иногда она себя с ними отождествляла. Ее мать писала: "Сербські пісні в перекладі Старицького дуже полюбила Леся. Тії пісні про віли (русалки) призвели були до того, що Леся сама себе називала Вілою"; "Рідні пригадуватимуть, як Леся… гралася — у "Юнака та Вілу" (цит. по: 7, 43).
В примечаниях к поэме "Віла-посестра" читаем: "Віла — міфічна істота, що часто виступає в південнослов’янському епосі, вдачею і по-ведінкою нагадує нашу мавку". Для чего нужны мавки, мы уже видели: "слово "мавка" значить "мертва" і походить від старіших назв "навка", "навь". Поэтому Лукаш перед смертью и сливается с ней: "Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя". Исход — летальный.
Если "віла вдачею і поведінкою нагадує нашу мавку", то побратим "Віли-посестри" обречен. Произведение построено таким образом, что не убить своего побратима эта "віла" не может. Просто не имеет права. Для оправдания этой необходимости молодой герой в кратчайшие сроки превращен автором в старого деда:
Не юнак лежав там молоденький, тільки дід старий, як голуб сивий, весь потертий сировим ремінням, а крізь рани жовті кості світять.
Обвиняются в такой трансформации турки-янычары. Но они тут вовсе не причем. В поисках молоденького побратима вила находилась совсем недолго: "Так літали три дні і три ночі". За эти три дня по воле автора побратим и превратился из юноши в глубокого старца. Именно это и было необходимо, чтобы вила могла выполнить свою функцию и зарезать его. Что она и сделала. Вилы они и есть вилы.
Но это еще не все: "Мавки (навки), в восточнославянской мифологии злые духи (часто смертоносные), русалки".
В "Лесной песне" есть "Русалка Польова" и есть просто Русалка:
Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на дні лежить рибалка, над ним сидить Русалка…
Еще в 14 лет Украинка написала поэму "Русалка". Там тоже все закончилось смертью. И не одной. Сначала, не выдержав измены, утопилась девушка. Перед этим она горевала:
(Первое стихотворение 9-летнего ребенка начиналось аналогично: "Ні долі, ні волі у мене нема…"). Затем следует самоубийство:
Русалка готовится к мести. И вот как-то раз тот казак с женой положили ребенка спать под копной,
Призывные песни русалки подействовали на казака:
Тихо, как на кладбище. Потому что всегда близкие контакты любой степени с нечистой силой (русалки, вилы, мавки) заканчиваются для героев Украинки одинаково.
Она отождествляла себя с русалками и вилами (в 14 лет) или с мавками (в 40 лет). Но имел место и встречный процесс: лесная нечисть очеловечивалась. Один исследователь, изучая "номенклатуру демонів" в работе "Лексика демонології у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня", пречислил два десятка героев (мавка, русалка, мара, марище, лісовик, водяник, перелесник, куць, потерчата, пропасниця, трясовиця, злидні, відьма, чортиця, літавиця, лісовичка, чаклунка, вовкулака, упириця; той, що греблі рве; той, що в скалі сидить) и заключил: "Кожен з демонів-персонажів "Лісової пісні" не просто механічне перенесення витвореної народною фантазією відповідної надприродної сили. Залишивши їх демонічними істотами, Леся Українка разом з тим наділила їх загальнолюдськими рисами: вони по-людськи сприймають, відчувають і переживають радощі, невдачі, горе; по-людськи демони "Лісової пісні" родичаються, гніваються. І зовнішній вигляд їх такий, як звичайних людей…" (14, 175). Они были наделены "общечеловеческими" ценностями, а людей наделяли своими. Разумеется, такая прикладная демонология до добра не доводит.
1.14. Ересиарша
Драгоманов не принимал христианство "за фактично національну віру" украинцев: "Коли взяти пам’ятники "народної мудрості" — легенди, пісні, прислів’я українські — та по них характеризувати народну релігію, то побачимо, що в ній над грунтом натуралістично-політеїстичним лежить найбільше кора релігії маніхейсько-богумильської, так що коли б треба було застосувати до якої з історичних релігій наш народ, то я б його застосував скорше всього до богумильства, і наперед хвалюсь, що одолію кожного свого противника в науковому спорі про цю справу" (цит. по: 10, 280). Однако ограничивать спор о вере народа только его легендами, песнями и пословицами — насколько это научно? Даже племянница не ограничилась исключительно этими источниками. Поэтому и не могла игнорировать историю христианства. Но поскольку оно было для нее, как кость в горле, в конце жизни она собирала материал для произведения "з боротьби християнства з "релігією предків моїх". Забужко считает, что "наявність в українській духовній історії "великої релігійної альтернативи" була для неї безперечна" (10, 281). И во всех прочих культурах она так же неутомимо искала "релігійні альтернативи" христианству, что по-гречески и называется "ереси".