Украинка против Украины

2.2. Другие переводы

На темы классовой борьбы и революции писали также другие авторы. Украинка выбирала на свой вкус. В 1901 г. с немецкого она перевела рассказ Якобовского "Духи" (ударение на последнем слоге). Один пролетарий стал инженером и завязал роман с баронессой фон Вернер. Но вот однажды: "Я пришел к тебе весь еще в трудовом поту, прямо от машины. И когда я, в своей старой блузе, привлек тебя к своей груди, чтобы рассказать тебе, что я теперь сделался директором одной из крупнейших машинных фабрик Германии, что теперь мой заработок достаточно велик, и я могу устроить в давно желанном маленьком замке свою избалованную жену…"

Сбылась мечта любого пролетария: "Прощай, пролетариат". Но не тут-то было. У баронессы было тонкое обоняние: "Вдруг ты уперлась обеими руками в мою грудь, в то время когда я обнимал тебя за талию, и откинула голову так далеко назад, что я увидел твой белый подбородок и… Это физическое отвращение в твоих глазах!.. Я его не забуду никогда! Я не знаю, что случилось потом. Но я наверное обезумел, так как только в безумии я могу ударить женщину. И еще любимую женщину! Тебя, Тереза!.. Вот исповедь моя окончена. Я не сержусь на тебя, так как ты не могла чувствовать иначе, чем ты чувствовала. Но признай же и за мной право чувствовать, как я могу. Только то, что я тебя ударил, мучит мое сердце и наполняет его раскаянием. Поэтому прости меня.

Но каждый раз, когда я думаю об этой минуте, мне кажется опять, что в моем лице плебей наказал олицетворенное тобой аристократическое начало, то начало, которое он от всей души ненавидит и вместе с тем любит с непреодолимой страстью. Будь довольна этим последним признанием".

А счастье было так возможно, так близко… Но острый нюх аристократки роковым образом схлестнулся с классовым чутьем плебея. И произошло короткое замыкание. Перед нами единство, так сказать, и борьба противоположностей. Самое печальное, что все это — не пародия. А всерьез. И надолго.

Через год с итальянского был переведен рассказ Е. де Амичис "Першого мая" с подзаголовком "1 мая 1899 р. в Туріні". Не очень по-украински, но главное — содержание. Герой едет по Турину и слышит разговоры обывателей: "Чудовий ранок… Розмова в трамваї… Довго вони базікали, доказуючи один одному те, в чому вже й так всі вони були певні, а власне: — що ідея свята Першого Мая безглузда… А тим часом навколо їх готуються тисячі зборів і маївок, де знов мільйони людей різними мовами висловлять ті самі думки, ті самі надії, що здаються безглуздими моїм сусідам".

Но вот наконец в трамвай заходит настоящий итальянский трудящийся: "Веселий голос гукнув мені: "Першого мая!"… Се був мій знайомий друкар, вірою палкий і душею ясний, щирої і нелукавої натури, завзятий вояк партії, найзручніший і найупертіший агітатор-виборець, невтомний бігун по вулицях та сходах, завжди готовий до всякої послуги для справи, радий мирити, згоджувати, ширити згоду серед товаришів; він несподівався для себе жадної користі, ні близької, ні далекої, він був радий служити хоч останнім вояком у великому війську; він був таки гордий своєю вірою, так глибоко пройнятий почуттям гідності класової, що паленів від соромуі терпів тяжку муку, коли бачив де п’яного робітника; ревний, як місіонер, він перший прибігав на кожді збори і там білявою головою поблискував поміж тисячами, як золотий місяць, а вигуки його і сміх передавались сусідам, як громовина. Сьогодні він був щасливий; він не тямився, радіючи наперед з побідної маївки; він вже з’їздив хто-зна-скільки колій трамваєм, закликаючи нерішучих товаришів; знав усе, що мало відбутись по головних містах на чужині, зарані тішився, що буде читати про те звістки, вимовляв: товариші з Брюсселя, з Берліна, з Відня, з Парижа — і всміхався втішно, прислухаючись сам до сих слів, так наче то були імення його любок…" Любки отдыхают. Потому что есть дела поважнее. Не случайно отец соцреализма Горький высоко ценил Украинку.

В. Чаговец вспоминал как она интересовалась Италией: "Історію і долю народів вона освітлювала так, начебто ідеї історичного матеріалізму були їй глибоко відомі…" Так оно и было. "…Вона говорила про умови економічного пригнічення в об’єднаній Італії — "тому що це було тільки великою політичною реформою, але суспільні неполадки і економічні пригнічення в Італії ще більше загострились з укріпленням буржуазії і розвитком капіталізму".

Классовой борьбе в Италии посвящен также перевод из Ады Негри под названием "Кінець страйку":

…Всі переглянулись, бліді, знеможені
Безсонням, голодом, горем.
Мовчали всі, а вдумці озивалося:
"Ні… смерті не поборем…"
І всі, величні, хоч внужденній одіжі,
Здавивши в серці сорому ридання,
Пішли робить, сумній страшні, мов привиди.
Та доки ж те страждання?

Как известно, итальянские рабочие успешно достигли многих своих целей и без социалистических революций. Ада Негри также вскоре перестала воспевать классовые конфликты, поскольку ее мировоззрение изменилось. Но Украинка осталась непоколебимой. И более того. Автор статьи "Леся Українка — прозаїк" О. Бабышкин писал: "Бажання створити в публіцистиці "щось палкіше, ніж Ада Негрі, щось сильніше, ніж Герцен, щось таке "світ руйнуюче, світ будуюче" — було властиве самій Лесі Українці".

И еще одна итальянская писательница обманула ее ожидания: "До писательки Альбіни Бізія перше мала охоту пітижити, а тепер мені та охота минула, відколи та пані почала нам присилати білети на релігіозні конференції з досить високою платою на користь реставрації якоїсь нічим не значної церкви. "Собеседований" досить і в Києві, так я собі думаю, а живучи у сеї пані, може, було б трудно або негречно від них ухилятись. В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить приємно і цікаво".

* * *

С французского в 1889 г. был переведен гимн революции Виктора Гюго:

Лагідні поети, співайте!..
Коли ж ви зближаєтесь з ним,
З тим гордим хаосом повстаннів: страшні там, суворі
І темні провалля без дна,
Верхів’я усі там, неначе голгофськії гори.
Зречіться блакитного дня!
Зречіться своєї розкоші! зречіться кохання,
Щоб серцем величним буть!
Ставайте до більшого бою, на більше страждання,
Щоб більш перемоги почуть!
Рід людський вже тисячі літ на собі ніс кайдани,
Підвів же тепер він чоло,
Повстав і помстився за давні образи і рани,
Помстився за давнєє зло.

Интересно, кому же это он "помстився"? Может быть, врагу рода человеческого? Да нет: просто одни люди убивают других людей. Вот и вся "месть".

А Гюго и Украинка инструктируют мстителей:

Поважнії бути повинні, потужні, суворі,
Як в бій той вступаєте ви,
Пташками єстеви, тоді не летіть в ті простори;
Як ні — будьте сильні леви!

Через год она сочинила стихотворение с эпиграфом из романа Гюго "93-й год", посвященного событиям французской революции. А события были такие. В январе 1793 года был гильотирован король. Перед казнью он сказал, что будет счастлив, если его смерть принесет благо Франции. Но никакого блага, естественно, не последовало. Якобинцы установили революционную диктатуру. По приказу ревтрибунала казнили королеву Марию-Антуанетту и еще множество людей. Робеспьер сказал: "Во Франции остались лишь две партии: народ и его враги". Слово "партия" в переводе на русский язык означает часть. По Робеспьеру, население Франции состояло из двух частей: народ и враги народа. Такая вот логика. Непонятно, правда, к какому народу принадлежат эти "враги". Но это никого не смущало. Конвент постановил: "поставить террор в порядок дня". Тот же Робеспьер растолковал: "Террор есть не что иное, как быстрая, строгая и непреклонная справедливость; тем самым он является проявлением добродетели". Оруэлл с "новоязом" отдыхает. Энгельс хвалил французских террористов: "Общественный договор Руссо нашел свое осуществление во время террора".