"Віки варварства, що наступили після згину античної культури, тьмарили людську думку, вертали її до примітивного світогляду. Тільки фантазія росла й буяла, а думка спала або тяжко боролася з важкою зморою середньовічного "мракобісія". "Мракобісіє" (это слово чем-то напоминает азаровских "кровосісів") заключалось в том, что каждого человека стали считать "образом и подобием Божьим", а не "говорящим орудием" (по Аристотелю).
"Нам здається, що, власне, "популяризатори" типу Кабе чимало винні з того, що ідеологія Фур’є та Сен-Сімона заглохла на кілька десятиліть і не вабила до себе талановитих белетристів". Но вот, наконец, на проклятой Московщине появился один: "Мало хто з новіших белетристів дорівнює Чернишевському поважністю, щирістю в провадженні своєї ідеї, чистотою своїх замірів, завзятістю переконання". Но вышла у него какая-то карикатура на "светлое будущее": "Те, що Чернишевський був сам переконаним соціалістом, ще тільки гірше шкодило його справі, бо вже ніхто не міг сказати, що це він вмисне змалював карикатурноприйдешній лад, аби дискредитувати соціалізм. Карикатура вийшла сама собою, не з волі автора, а таки з його вини, бо він свідомо розминувся з художньою правдою, замінивши її публіцистичним розумуванням і теоретичною схемою, і тим не свідомо занапастив свій твір і скомпрометував свій замисел".
Однако, утопия Чернышевского — это еще не последний писк. Есть и покруче: "Той ідеал, що ледве мрів великому утопістові XVI в. Мору… наблизився тепер, зміцнів, виріс, з одного боку, в наукову теорію, з другого — кристалізувався в догму, близьку до релігійної. Утопісти нашої доби (нагадуємо, що тут цей термін вживається в літературному, а не публіцистично-науковому значенні) вже не стоїть одиноко, як Томас Мор… навколо нього маси, жадібні пророчого слова про те, який буде той прийдешній світ, що його одні прагнуть, а другі жахаються". Речь идет о марксизме, который вырос в "наукову теорію", а одновременно "кристалізувався в догму, близьку до релігійної".
2.10. Буревестница
В 1889 году родилась аллегория "Метелик". В подвале живут двое: "Лилик був неговіркий, понурий собі, та до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика… Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, разливого світла не бачити… Коли б сила, він битеє світло крилами згасив навіки… Лилик заліз ще далі за бочку й заснув; нічого йому ніколи не снилось".
То ли дело другой обитатель подвала: "Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то єсть сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох… Якось прийшла служниця по капусту до льоху та поставила свічку долі, як раз навпроти метелика. Боже! Яким величним, блискучим, повабним здалось метеликові те світло!.. Невтерпів метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість. "Світло, світло!" — і полинув за ним… Полетів та й полетів за тою свічкою так швидко, скільки сили було в його бідних крильцятах.
Аж ось він опинився у великій кімнаті… На столі була ясна-ясна лампа, — метелик аж оторопів від того блискучого проміння і безсильний впав на стіл, тріпочучи крильцями… Опам’ятавшись, знов зірвався і почав кружляти понад лампою, щораз то меншими й меншими кружками: хотів він бачити як найближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? Хто ж бачить смерть у сяєві? Воно горить, миготить, міниться, — там світло, там тепло, там життя! Метелик летить все ближче, ближче до згубливого світла. Ох, то ж його згуба! Даремно всі відганяли його від світла. І от — метелик влетів у самий поломінь. Трісь! Отже ж йому й смерть! Лампа спалахнула, а далі знов почала горіти з такою самою ясністю, які перше. "Дурне створіння! — мовив дехто з товариства. — Хто велів йому летіти на вогонь?І женуть його, так ні, таки лізе! дурному дурна й смерть!"
Через год аллегория эта появилась в львовском журнале для детей и юношества "Дзвінок". И только десять лет спустя певец революции Максим Горький в своей "Песне о Соколе" споет:
Украинка здесь оказалась впереди самого "буревестника" революции. А "Песня о Буревестнике" родилась еще позже (1901).
В начале 1895 г. в Софии Украинка написала "Лист до товаришів": "Не від імені русько-українського народу, не від імені радикальної партії звертаюсь я до вас, мої знайомі і незнайомі товариші, я одважуюсь удатись до вас від свого, може, й невідомого вам ймення: обізвіться, докажіть, що ви живете і думаєте. Я чую свій товариський зв’язок з вами, і все ганьба, недовір’я, іронія, що падає на вас, падає однаково і на мене. Через те я звертаю до вас річ не з докором, я дивлюсь на вас не з гори вниз, я хочу говорити з вами, як з товаришами, просячи тільки розуміння безстороннього і щирої відповіді словом і ділом".
Требуется буря ("Буря! Пусть сильнее грянет буря!" — Горький напишет эти слова только в начале XX века). Нужна активизация революционной деятельности: "Хто знає, що робиться на дні моря? Всякий, хто бачить його тихий гладенький поверх і сумноспущені вітрила на кораблях, скаже: "Тиша в морі!" Отже, і в нас доти буде "тиша в морі", поки хвилі з глибини не здіймуться на поверх, власне хвилі, а не ті одинокі сплески з гребінчиком ясної піни, що зараз же зникають без сліду. Хто ж має здіймати ті хвилі? Ми самі. Ми самі мусимо бути тими хвилями, отже, не нам сидіти край моря та ждати погоди, чи то пак негоди та супротивного вітру. Скажіть, мої товариші, чому не чутно вашого голосу, тим часом як усяка "темна сила" не боїться здіймати його прилюдно? Невже для нашої країни ще не настав час, щоб виявила себе сила світліша? Що буде, коли сторонні люди приймуть навіру от і безсоромні речі, що говорять ніби від всього "русько-українського народу", пам’ятаючи приказку: "Мовчання знак згоди".
Как известно, марксисты-ленинцы весь XX век мололи, что хотели — и тоже "ніби від всього "русько-українського народу". А тогда "светлые силы" группировались вокруг издания галицких радикалов: "Народ" при всіх своїх хибах(і тут не без нашої вини) єсть все-таки єдина часопись на українській мові, де можлива одкрита розмова про наші громадські питання та подавання фактів з життя нашого люду, незалежно від всякої "тонкої політики", без огляду нарізних "їх благородій" (чи там "всечесних" та "високодостойних" або "найсвятіших" та "найясніших", діло не в словах — се як до краю!)". Во главе же "темных сил" были попы: "Вам відомо, що зложений фонд на видання просвітніх книжечок для селян, головно ж книжечок про релігійні справи, бо се ж, либонь, чи не сама пекуча потреба нашого люду, замороченого попівського опікою і блукаючого навмання через усякі мальованщини і т. п.".
Поэтому господам товарищам следует подключаться: "Ви знаєте, панове товариші, що вся робота над освітою і обороною прав галицького люду лежить на плечах двох-трьох людей (назва "русько-українська радикальна партія" більш голосна, ніж правдива назва); на них же лежить і прилюдна боротьба за нашу, українську, справу. Чи не пора ж нам, товариші, взяти хоч яку частку їх праці на себе? Не все ж сидіти заложивши руки та дякувати їм, що побиваються за нас". Франко да Павлык — вот и все революционеры: "Робітників, що ретельно працюють біля нашої волі, що зробили сю працю завданням свого життя, — тільки сих два-три чоловіка і тим уже врешті сили не стає".