Статья в "Буковине" пугала бедных украинцев москалями и москвофилами, которые их могут уничтожить. Украинка ее высмеивает:
"Дякую тобі, господи, що не створив мене ні москалем, а ні москвофілом!" — така молитва вилилась з нашого серця після прочитання третього уступу статті "Наші національно-політичні відносини", се ж кожний зрозуміє, що бути "знищеним без пардону" нікому не мило, а так ми все ж маємо надію, що "під захороною" наших добровільних кермачів ми ще наживемось на світі. Шкода тільки, що наші "русини з природи більше чутливі, податливі, повільні і уступчиві" (се ж "цілий учений світ признав", то вже нічого не порадиш!), а ті кляті, загонисті, агресивні, нетерпілі москалі мають далеко проворнішу вдачу. Де вже, коли Богдан Хмельницький (не по-так нас був!) ні з того ні з сього взяв та й піддався державі "мішанців", хоч на Україні про те нікому й не снилось, бо вона ж (Україна) і "не мала нічого спільного з московською державою".
Нет, не права она в оценке своей публицистики: "як зостаріється, то хоч викинь". Еще вчера по радио В. Яворивский, читая записки "Павла Халепського" (XVII в.), горько горевал о том, какой прекрасный полководец был Богдан Хмельницкий, но зато какой же плохой политик (не чета сегодняшним). А москали у него все те же: "Кляті, загонисті, агресивні, нетерпимі" (При этом из записок целенаправленно выбирается что похуже — о русских, а что получше — об украинцах. Но иногда, невольно, проскальзывет и правда. Например, описывая чигиринскую ставку Хмельницкого, Павел Алеппский мимоходом замечает, что южнее Чигирина хозяйничают татары и турки. Взглянув на карту, каждый легко убедится, каким маленьким кусочком "соборной" Украины владел гетман до тех пор, пока не позвал на помощь "мішанців").
Вторая передовица прибыла в газету от украинского патриота с Тернопольщины: "Справді, то не допись, а ціла поема! Які величні постаті: митрополит, Барвінський, Вахнянин!" Примечание: "Митрополит Сембратович Сильвестр (1836–1898), у 70-ті роки професор догматики Львівського університету, редактор реакційної газети "Руський Сіон"; з 1885 р. — уніатський митрополит". В 1895 году униатский митрополит стал кардиналом в Риме. Это означает, что в принципе он мог бы стать и римским папой (который избирается из кардиналов). И вот раздается голос из Тернополя. "Він гукає: "Хто понижає нашого владику, понижає нас всіх; проти нього виступимо всі!"
Украинка все это высмеивает сначала в прозе, а затем и в стихах. Одновременно со статьей в журнал была послана ее сатира "Пророчий сон патріота", в которой с иронией говорится об униатской церкви св. Юра во Львове:
Затем она высмеивает желание украинского патриота иметь украинского папу Римского:
Насмехается Украинка и над украинской "просвітой": "Ми ніяк не можемо зрозуміти, що то має значити: "своя питома, народна просвіта", без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути. А вже ж таку поважну річ слід би нам пояснити докладніше, щоб і ми знали, як нам ратувати наші занапащені душі. Читаючи, що без питомої, народної просвіти "несть спасенія", ми пригадали одну дуже тяжку хвилю з нашого життя: одного вечора, вислухавши промову про конечну потребу "науки на національному ґрунті", ми вдались до бесідника, молодого українського патріота: "Скажіть, добродію, що, властиве, має значити "наука на національному ґрунті"? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?" Бесідник глянув сурово і промовив катоновським тоном: "Що ви за українець, коли не розумієте таких простих речей?" Ми десять раз вдавались до різних патріотів з нашим питанням і десять раз чули однакову одповідь. Ми б дуже хотіли обернутися з сим питанням ще до буковинських патріотів, та страшно, що вони розсердяться і почнуть нас "нищити без пардону". Краще мовчати".
С этими резонными вопросами классика можно обратиться и к современным "патриотам": що то має значити "своя питома, народна просвіта", без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути"; "що, властиве, має значити "наука на національному ґрунті"? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?" И куда же обращаться, если не в "Просвіту"? Павло Мовчан (ее руководитель) наверняка ответит: "Що ви за українець, коли нерозумієте таких простих речей?" А потом добавит: "Якби ви вчились так, як треба…" Впрочем, недавно украинское радио сообщило нам, как выглядит современная "спеціальна українська математика". В Украине готовился многоязычный словарь математических терминов. Но когда канадский спонсор узнал, что среди прочих языков будет представлен и руссский, то отказал в денежной помощи. Вывод: нужно выбросить русскую математическую терминологию (не от денег же отказываться). Вот и будет "спеціальна українська математика". Впрочем, это уже не математика. Это зоология.
Однажды (9. 05. 07 г.) на украинском радио А. Погрибный, жалуясь, что горожане Украины не торопятся переходить на украинский язык, назвал эту ситуацию "дияволіада". Судя по всему, его абсолютно не интересовало содержание того, что писали на украинском языке Украинка, Шевченко, Франко и некоторые другие. Но ведь это и была самая настоящая "дьяволиада" (например, Франко требовал: "нехай прийдеться й чорту душу дати, а сповняться бажання всі мої").
Позже Украинка писала во Львов: "Попросіть Павлика зібрати все, що він друкував проти Грушевського і його кліки, проти Барвінського…" Нет, что ни говори, а ее публицистика актуальна и сегодня. Например, вслед за ней можно сказать следующее: "Формулка "Яворівський + Мовчан = український народ" робить справді гармонійне враження". Или разобраться с тем, как выглядела "кліка Грушевського". И как она со временем видоизменялась…
4.5. Галичане
В Галичине, как и повсюду, симпатии Украинки были на стороне революционеров и безбожников. Ориентировку здесь, как и по любому другому вопросу, она получала от дяди. По словам Зерова, Драгоманов "пише до Лесі про галицькі відносини громадські і "галицьку політику викрутасів", сповіщає її про свої наукові, науково-популяризаторські та публіцистичні плани, нападається на тодішню українську літературу ("читаєш молодих літераторів наших і не можеш собі уявити, де вони вчаться"), рекомендує нові книжки…"
В 1891 году она лечилась в Вене и тесно общалась с некоторыми галичанами: "Думала, що справді без попівства і крайнього клерикалізму тепер в Галичині нікуди й поткнутись, — але тепер мені це все інакше стало в очах… З усіх трьох галицьких русинських партій радикальна мені здається найпрогресивніша і найрозумніша; я думаю, що коли вона розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд. Може, я того таких думок набралась, що тепер усе моє около радикальське, бо ціла "Січ" належить до радикалів, — не знаю, чи се від того, але тепер мої думки такі". "Січ" — студенческое общество в Вене. "Русько-українську радикальну партію" основали в 1890 г. драгомановцы Франко и Павлык: "галицкие радикалы образовали Украинскую радикальную партию, которая под руководством Драгоманова вела революционную пропаганду" (16, 396). Франко так характеризовал ее программу: "Майже ідентична з соціал-демократичними партіями". В программе он писал: "У справах суспільно-економічних партія змагає до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, то є, хоче колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних" (6).