Когда не верующий в Бога добровольно (или скорее — зловольно) накликает бесов, то они не заставляют себя долго ждать. Они-то не ведают, что их нет:
Как известно, враг рода человеческого — интернационалист.
Франко заигрался с врагом рода человеческого, а тот стал играться с ним. Проявления были следующими: "манія переслідування покійним Драгомановим, хвороблива ідея про раптом одержану змогу спілкуватися через "пошту духів з віддаленими особами" (визнання з 1908 р.)" (цит. по: 19, 22). "Недуга була задавненою. Вона виявилася в психічних розладах, призвела до паралічу рук і галюцинацій (являлися духи, ввижалися тисячаметрові дроти на руках — "розмотував" їх у криворівнянському "чуркалі" — джерелі). Лікувався в Одесі (1909) й дещо поправився, а потім у словенському Ліпіку. Був у Львові в закладі для хворих" (цит. по: 19, 153).
На своем печальном опыте Франко убедился в существовании мира духов и в том, какими они бывают. Украинка эту перемену отметила, но в письме Кобылянской (1901) истолковала ее на свой материалистический манер: "Франко справив на сей раз якесь дивне враження; з тим чоловіком щось робиться, якийсь він наче приголомшений, мало говорить, почне якусь розмову, неначе й зацікавиться нею, а потім раптом знеохотиться, урве, замовкне або сяк-так докінчить почату фразу. Щось не чула я від нього сей раз тих цікавих літературно-філософських розмов, що давніше, — від політики відтягався старанно… Хтосьnote 11не дуже любить бачити людей, що вже "перешуміли", надто коли бачив їх в найбільше голосний, шумливий час".
Бедному Франко было уже не до политики или литературно-философских разговоров. Но твердокаменные материалисты были непробиваемы. Через год Украинка пишет матери: "З Франком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно не договорились. Запевняє, що, не зважаючи на критику деталів, він зостається все таким самим прихильником, як і раніш…Нехай, так, але й на тутешніх людей його виступи остатні роблять таке саме враження, як на нас". Неблагоприятное впечатление производил Франко не только на Украинку, но и на ее мать. В статье "З останніх десятиліть XIX в." он давал высокую оценку творчества Украинки. Она в свою очередь просила его помощи в издании переводов на украинский язык под грифом "Видання групи українських соціал-демократів", которые она ранее переправила предводителю галицких социал-демократов Ганкевичу. Контакты еще были. Но идейной близости больше нет.
Однако бесоодержимый писатель еще раз тряхнул стариной. В своей "Поемі про створення світу" он опроверг Библию. Ни больше и ни меньше. Свидетель этого подвига (историк Сушко) вспоминал: "Ще літом 1904 р. покійний великий муж не думав про її написання. В тім часі я мешкав в його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.). Пізньою осінню я докторизувався й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попалися в руки покійного Івана Франка найсвіжіші праці німецьких учених про великі відкриття в Вавілоні, Сирії, Палестині й Єгипті. Праці сі зробили на Нього глибоке враження: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголітніх біблійних студіях й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблійної критики, що здавались досі неможливими до розв’язання" (цит. по: 19, 37).
"Окончательное решение" библейских проблем и победоносное завершение библейской критики базировалось на книжках, которым в обед исполнилось сто лет и которые в наше время давно забыты, но тогда были последним писком науки. "І в голові великого мислителя зродився відразу сміливий плян: написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про створення світу, надрукувати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світу пізнали мільйони нашого замученого простолюддя, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питання Він не думав писати" (цит. по: 19, 38). А разве мог? "Така строго наукова студія була б неприступна для мільйонів нашого народу й вона пропала б на довгі часи в неприступних широкому загалу "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка" (там же).
Т. е., у Франко был следующий выбор: или пересказать содержание немецких книжек наукообразным украинским языком, или сделать популярную брошюру того же содержания. Он выбрал второе. Начал с последнего писка тогдашней философии — идеи Ницше о переоценке всех ценностей: "Жиємо в часах, в яких на наших очах довершується грандіозна переоцінка старих вартостей. Докопується вона й на полі невідмінних, як здавалось до недавна релігійних вірувань. Усе те, в що досі вірилося як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипається в порох… Порівняна релігія доказала, що чимало з того, що ми вважали питомим єдино жидівській релігії, в дійсності находиться в релігійних віруваннях многих народів на усім світі… Пишіть пропало… Пановання теольогії й попів скінчилося навіки… Копернікова теорія змінила цілковито наш погляд на вселенну, компрометуючи при тім основно християнську теольогічну систему… Наші відомости про прадавні часи в бувальщині людського роду збагатилися безмежно й вийшли далеко-далеко поза межі біблійної казки про створення світу й першої пари людей" (19, 144).
Правда, кое-какие мелкие вопросы еще остались. Но это не надолго: "на усі ті питання дадуть нам докладну відповідь американські учені вже в короткім часі. Приготування до розкопок руїн ніппурської святині вже почалися. Як будемо жити, познайомимося і з ними" (19, 149). Такими были последние слова научно-популярной брошюры. Именно про таких "специалистов" Некрасов и говорил: "Что ему книжка последняя скажет, то на душе его сверху и ляжет". Руины вавилонского Ниппура находятся на территории современного Ирака. Археологические трофеи тех раскопок находились в музее Багдада. При штурме столицы музей был разграблен. Но американцы и сейчас продолжают раскапывать Ирак всеми доступными средствами. Так что библейская критика еще не закончена. Осталось совсем немного…
Франко рассчитывал своей мелкой брошюркой навсегда "закрыть" библейский вопрос. "На жаль — мрії великого ученого не сповнилися так, як Він собі бажав" (цит. по: 19, 38). Вышло несколько сот экземпляров. "Поява книжочки викликала серед нашого відсталого суспільства велике зрушення. Серед попів закипіло як в гнізді шершнів, а старші наші "інтелігенті" вважали за відповідне заховати про "страшну" книжочку гробову мовчанку — й за всяку ціну не пустити її в руки гімназіальної молодіжі… В обороні болючо покривдженого письменника не відважився ніхто підняти голосу… І се Він відчув незвичайно діймаюче… Зараз після того й попав Він в глибоку мелянхолію, яка згодом і розвинулась в страшну і невилічену недугу. Темна ніч сповила геніяльний ум одного з найбільших мислителів останньої доби, й з неї Він не пробудився вже аж до останку свойого многостраждального життя" (цит. по: 19, 39).
Все было не совсем так. В 1905 году Франко еще опубликовал поэму "Мойсей". Образ Моисея тут дан в собственной интерпретации автора: как пророка, не признанного своим народом (вопреки реальной истории еврейского народа). Франко говорил, что в поэме представлена его собственная "философия политики": "ця поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і заснована на біблійному оповіданні".
При этом, естественно, не могло обойтись без богохульства. Украинский Моисей восклицает: "Одурив нас Єгова!". А отзывается на это враг рода человеческого: "І почувся тут демонський сміх, як луна його слова".