Водночас гетьман прагнув княжої гідності. Політичне життя Європи давало багато прикладів, коли засновниками княжих династій ставали впливові громадяни незалежних міст неаристократичного походження, часом навіть не дворяни. Їх було чимало серед династій італійських міст, які були своєрідними предтечами абсолютних монархів ХVІ—ХVІІІ ст. Можна назвати у зв’язку із цим Франческо Сфорца — сина заможного селянина з Романьї, який згодом став необмеженим володарем одного з найбільш значних князівств Італії, започаткувавши династію в Мілані. Ближчим у часі до Б. Хмельницького може бути зразок блискучого сходження А. Валленштейна, простого шляхтича, який отримав гідність імперського князя і герцога, став генералісімусом, претендував на корону Богемії і Пфальцьке курфюрство.
Набуття Б. Хмельницьким княжого титулу стало предметом обговорення гетьмана з новими союзниками. Шведський посол у Семигороді Штернбах повідомив про наміри Б. Хмельницького отримати «частину Білоруси з титулом князя»39. В. Липинський стверджував, що ця позиція була складовою «трактату вічної приязні» між Б. Хмельницьким і Юрієм Ракочієм. За цим трактатом, зазначавав В. Липинський, «Хмельницький дістане всю Червону Русь; крім того Ракочій допоможе Гетьманові одержати частину Білої Руси з титулом Князя і піддержить намір гетьманський передати цей титул, як і всю власть верховну на Україні по наслідству синові Юрієві»40.
Справа одержання княжого титулу, яка набула такого важливого значення за часів гетьманування Б. Хмельницького, а згодом — І. Виговського, Ю. Хмельницького та І. Мазепи, була однією з «найглибших державних українських ідей, що шукала опори для державно-правної традиційно монархічної форми української держави»41.
У квітні 1657 р. на з’їзді козацької старшини гетьманича Юрія проголошено наступником Хмельницького на гетьманстві. Цей державно-династичний акт був офіційно визнаний Москвою, Польщею, Швецією, Туреччиною, Кримом, Семигородом, Молдавією і Волощиною. При цьому гетьман рішуче виступив проти складання гетьманичем присяги Москві. Гетьман прагнув уникнути повторення цього кроку, до якого він був вимушений загрозливими для козацької держави обставинами. В. Липинський у цьому зв’язку зовсім по-іншому, ніж багато істориків народницької школи трактував постать Юрія Хмельницького, діяльність якого негативно оцінювала більшість історіографів. Для В. Липинського Юрій Хмельницький, хоч і молодий, недосвідчений, є насамперед законним дідичним гетьманом, який персоніфікував «Маєстат Української Нації» і представляв «династію Хмельницьких», започатковану «Богом даним» Великим Гетьманом Богданом. І. Виговський, хоч і досвідчений, надзвичайно здібний і розумний політик, був, як зазначав Липинський, у сприйнятті цілої нації узурпатором, за яким стояв лише факт його особистого успіху і спритності. Після усунення династії Хмельницьких нова козацько-шляхетська еліта почала між собою боротьбу за владу. «Поділена внаслідок цього на взаємно себе поборюючі та нічим в своїй зажерливості не обмежені партії, — писав В. Липинський, — а не так численна у відношенню до своїх пасивних мас, як демократична шляхта польська — вона не видержала боротьби на три фронти: з московською охлократією, польською демократією і внутрішнім бунтом позбавлених сильного і авторитетного проводу пасивних мас»42. Із падінням династії впала зрештою і створена нею держава.
Спираючись на нову аристократію у своїх намірах створити «понадкласову українську дідичну монархічну владу», Б. Хмельницький водночас ураховував ті суттєві соціально-економічні зрушення, які відбулися в Україні, і намагався не допустити зіткнення класових і станових інтересів у державі. Ці прагнення виявилися насамперед у розширенні масштабів козацтва й недопущенні реставрації кріпосницьких порядків. Кількість покозачених селян, за якими визнавалися козацькі права, зросла до кількох сотень тисяч чоловік.
Сучасні дослідники Хмельниччини в цьому зв’язку цілком слушно констатують, що «покозачене й нереєстрове козацтво... слугували соціальним опертям утвердженню ним (гетьманом — Ю. Т.) українського монархізму у формі спадкового Гетьманату династії Хмельницьких»43.