Выбрать главу

Вірші-пісні, укладені на Закарпатті, відгукуються на події австро-турець-кої війни 1683 1686 pp.

Протягом XVII ст. розвивається поезія індивідуального життя, інтимних почуттів і переживань, пов’язаних не із стосунками людини й бога (це — сфера духонпої лірики), а із чемним життям людської особистості, із стосунками між людьми. У цій світській ліриці виділяються елегійні вірші громадянського змісту, що переломлюють соціальні й політичні проблеми крізь призму індивідуальної людської долі. Такі вірші знаходимо у творчій спадщині Симеона Полоцького, Лазаря Барановича, Стефана Яворсько-го, Димитрія Туптала, хоча загалом соціальні мотиви їхньої лірики звучать в абстрактно-християнських тонах. Основний масив літературних пам'яток цього типу складають анонімні вірші, які виникли в середніх і нижчих суспільних верствах. У них насамперед відобразились соціально-побутові явища і процеси: несправедливий розподіл благ, антагонізм між «властями» і «людьми», між панами й слугами, між «многомощиими» й «неімущими», лихварство, неправедний суд, жорстокість у взаєминах між людьми, гірка сирітська доля, злиденне самотнє життя на чужині. Типовими щодо цього е елегії, які нарікають на життя людини «мізерної», «бездольної», «убогої», котра не має ані щастя^ані .друзів J_вбачає причину всіх бід у майновій нерівності, що панує на «сьому світі».

Поряд із лірикою соціально-політичною розвивається лірика любовна, тісно пов’язана з музикою й співом. Кілька таких українських пісень літературного походження дійшло до нас у польських виданнях першої половини XVII ст. На кінець XVII — початок XVIII ст. любовна лірика, відображаючи посилення інтересу до інтимного світу людської особистості, наводняє рукописні збірники і нерозривно зростається з народною ліричною пісенністю. Авторами любовних віршів і пісень, їх співцями, читачами і слухачами були насамперед «мандровані дяки», студенти, канцеляристи, козаки та інші грамотії з-поміж соціальних низів і середніх верств— міщан, козаків і частково селян, зокрема і жінки.

У цих віршах мотиви любовної туги нерідко переплітаються із наріканнями на бідність, сирітство, на «лихих людей», на життєві злигодні. У них оспівується любов, здатна перебороти всі перешкоди; підноситься щирість почуття; висловлюються мрії про родинне життя, побудоване на взаємній повазі і любові; виливаються нарікання нй соціальні суперечності, майнову нерівність, що вбивають щирість любовних стосунків і гублять людські долі. У деяких елегіях XVII—XVIII ст. з’являються елементи, характерні для сентиментального романсу. Між любовними віршами і піснями трапляється чимало творів жартівливо-фривольного і відверто еротичного змісту. Вони — характерний показник вивільнення особистості з-під контролю церковної моралі.

Віршам XVII—XVIII ст. властива витончена версифікація (в основному в межах силабічної системи віршування, але з частими проявами силабо-тонічних тенденцій)13 і яскрава, бароккового характеру, поетика — різноманітність ритмів і строф, перехрещення ключових понять, концепти, очуднена метафорика, гра символами, акростихи тощо. Все це йде від школи і через школу. Водночас більшість елегій і пісень насичена народнопоетичними образами і символами. Вони багаті на пестливі морфеми і постійні епітети, властиві фольклору порівняння і паралелізми, персо-ніфікаційні звертання до птахів, гір і долин, «бистрих вод», «тихих скель».

На XVII ст. припадає утвердження в українській літературі драматичних жанрів, розвиток яких нерозривно пов’язаний із життям тодішніх шкіл и. Драматичні твори писалися з освітньою і виховною метою. Авторами, як правило, були викладачі поетики, виконавцями — учні, глядачами — всі члени шкільної корпорації, а також гості з числа представників місцевої влади, батьків, меценатів, поважаних городян та ін. У шкільних поетиках викладали основи теорії драматичних жанрів. Вистави влаштовувались

13 Сидоренко Г. К. Українське віршування від найдавніших часів до Шевченка. К-, 1972; Сулима М. М. Українське віршування кінця

XVI — початку XVII ст. К., 1985.

11 Софронова Л. А. Позтика славянского театра XVII — первой поло

вини XVIII в. Польша, Украйна, Россия. М., 1981.

і поза школами, «на чистому повітрі», під час рекреацій, а також ярмарків, перед ширшою і різноманітнішою аудиторією.

Драматична і театральна творчість культивувалася в католицьких — єзуїтських і ніарських — школах, серед учнів і викладачів яких було чимало місцевих жителів. Вони вносили у п’єси польського шкільного театру локальні риси; в ці п’єси і спектаклі включалися фрагменти українською чи білоруською мовою. Польська шкільно-театральна практика впливала на формування драматичної театральної творчості в православних українських і білоруських школах.