То пак кгди патріарх у Волосєх около порядков церковних змешкав, забавляючися, відомость дано патріарху од володи-мирського Мелетія20, же тоє ся стало Григоркові од луцького. Патріарха послав для ліпшої відомості о том. Аж тоє ж відати дано. Вернув свойого екзарху Діонисія з владзою своєю і при том злецив Мелетієві свойому, аби тоєї справи на соборі до-смотрів, і, будет ли що певного, владзу мів патріаршую з Діо-нисієм карати Кирила.
В том часі Діонисій, оддавши в Києві листи Мелетієві Бо-гуринському, єпископові володимирському і архімандриту Печерського монастиря 21 київського, сам поїхав до митрополита.
А там же тиж, при одправованню речей духовних, собі до мовення повірених, упоминавсє митрополит, аби то, що патріарх, мешкаючи для посвящення його, стравив у Вільні, п’ятнадцять тисячій аспр, що чинить только повтретя ста таляров, [вернув], бо то милостиня, дана на потреби церковнії, которої на що іноє травити не годиться. І доказував то йому, іж кгди [би] он сам їхав до патріархи, теди би його больш коштовало, а патріарха на його хлібі винен був заховай бути, і прото слушне тоє, що стравив, од нього вернено бути маєт, бо патріарх фольварков ані ссл ані маєтностій своїх не маєт. Митрополит, не благомудрствуючи о том, ані слухаючи пастиря, але розуміючи, іж юж не треба пастиря, коли он юж пастирем, того вернути не хотєчи, і ні з чим Діоиисія екзарху одправив, повідаючи, же-м не повинен дати нічого і собору тепер учинити не могу. А з тим од’їхав Діонисій.
Мелетій, з Києва їдучи, ступив до Кирила луцького і, з ним бесідуючи, яко ж рад їх заживав, видався сам, іж он маєт. щось на Кирила, мовячи, же ти будеш у мене.
Кирил, взявши тоє собі на пам’ять, промишляв, яко би ся того довідати. Прудко за ним поїхав до маєтності своєї церковної, до Хвалимин 22 под Володимир, а з тамтого до Володимира, до Мелетія. Там будучи собі весьолим, Кирил своє на умі маєт. Посполу маючи ночліг у п’яного Мелетія, доставши ключов, спящим всім, достав шкатули його і листов патріарших, в той справі писаних. Назавтрю, задавши причину, яконайрихлій од’їхав і Мелетія з собою до Хвалимин на своїм возі возив, і так у себе довгий час держав, а по од’їханню Мелетієвом сам до Рожищ зараз ночу поїхав. І тим промислом обох листов достав.
А по том, з’їхавшися з митрополитом, луцький і львовсь-кий оного Григорка поєднали і владицтво полоцькоє у короля йому з’єднали і його посвятили.
При котором священню господь бог чуд показав, же при звоненню на службі божей порвав його дух нечистий й кинув. І так ниць лежав без пам’яти через всю божественную службу. Предся ж тоє не рушило нич оних, що його становили.
Там же Кирил, видячи митрополита з патріархою, повідів, же патріарх не аспр, але червоних золотих од тебе потребуєт, а то, аби тим барзій провадив митрополита з святійшим патріархою.
Под той час Мелетій володимирський умер, а на його місце през залецепнє й поданнє княжати воєводи київського [став] пан Потій 2І, каштелян брестський, которий вдовцем був, але всіх вір собою спробував і в кождой що ж кольвек часу забавився, также і жидовської не хибив, а бодай і турецького алькорану не учився.
Того Кирил, коли на стан чорноризький в Володимиру при княжаті пану [воєводі] київському ставив, по обичаю нагого приоблекши кошулею, па то уготованною, приодівши, у олтар вводив, ніт відома одколь (бо були двері позамиканії) вихор уйшов і подняв йому подолок оної кошулі і на голові положив, так іж ввесь хребет йому одкрив противко всім, в церкві стоячим. Власне, як Константин Копронім 24 гноєвидний — кгди крестився, в той час у крестильниці наплюгазив. Що то було знаком злим і лихим.
Яко ж [тогди] дознала церков божія його злості j гоненія, так же власне і тепер дознала церков божія і по Потію срамо-видном великого неупокоя і замішання, же не тілько русь, але і ляхове аж до войни внутрнеї межи собою прийшли: сейми ся ламали. Все злоє одтоль пошло і конця єще не мает.
Коли вже Потій на єпископство звершився, показався барзо великим подвижником, воздержником, постником, добрим і чуйним до всіх прав церковних і в жадную реч свіцькую невступующимся.
Приспів час по том до одкриття нечестія і одступленія.
Кирил луцький упав у хоробу, поїхав до Сендомира на лі-карство. Дано по том знати, же би мів умерети.
Кгди відомость прийшла до Острога, єдин з урядов замкових острозьких, подобно стародавнім звичаєм, вшов до мешкання і ховання його, і там щось [забрано], а снать невелє (кгди ж он був опатрним, нічого на Волиню не держав, але у глухом Поліссю, у Пінщині учинивши собі сідалище, там ся зо всім упровадив, все сокровище там маючи).