А кгди он із Судомира [Сендомира] приїхав і, о том дові-давшися, же му там забрано, маючи ласку великую у княжати пана воєводи київського, скаржив о то і просив о справед-ливость.
Ніжли і тамтот, не у меншой ласці будучи, давав справу
0 собі, же тот Кирил змишляєт.
І так міли посварок потаємний промежку себе.
По од’їханню владичом тот, на кого скаржено, іж много виступков на нього відав, которих частю до відомості княжаті його милості не допущав, частью теж (по обмові Кирила,
1 його самого виступки хотячи повідати, так учинив, іж по том снадні і його милость княжа), о всем відомость скутечную взявши, пославши по єпископа, почав йому то на очі викидати.
Свідки стали у очій: признали о двоженстві, о забиттю Филиппа-маляра, о мешканню в чужолозтві з братовою ро-женою і о інших сквернодійствах, о обцованню з злодіями, що йому воли до кухні його вожовали, о їдінню м’яса, о ко-ванню фальшивих червоних золотих і проч.
Нічим іншим не боронився, только тим, же то з васні под час гніву за поддвигненнєм того суперника його діється.
І так помалу-малу почав його опущати князь воєвода київський.
. Що ба.чучи Кирил, іж юж надежда оборони його устала, злЬсть ся одкрила, явне почали о нем мовити, шукав дороги, яко би могл грядущея біди увойти. Намовив до себе Гедеона львовського, которий теж в той час з патріархою у гніві був за ставропігію львовськую і братство учиненоє. І так з’їхалися до Сокаля, і там потаємную раду на пришлий учинок намовили. І перемиського Михаїла 25 єпископа до того ж притягли, которий в тот час в неблагословенню митрополитовом за непослушенство був. В тії часи Іпатей володимирський у княжати його милості пана воєводи київського у великой ласці і баченню за онії показанії цноти і житіє побожноє був, чого йому Кирил зазрячи, яко сатана Адамові в раю, подмовив його, аби виписали о собор до митрополити, которий був і зло-жен до Берестя.
Там кгди ся з’їхали, подав то Кирил, іж кривди немалії діються в церкві божей, а звлаща в тих краєх, Короні Польсь-кой прилеглих.
Про то потреба, аби-сьте всі, починивши мамрани, подпи-салися руками своїми на тих мамранєх, і оних которому з гіас повірити, которий би за даннєм причини до його милості короля од всіх нас лист на той мамрані писав жалобницю.
На що всі снадне позволили. Єдні, которії юж знали, на що то учинено, хентливе позволили, а других, яко то митрополита і інших невідомих, до того намовили.
І так кілька мамранов учинивши, Кирилові в руки оддали, яко вовкові овечку, альбо яко Іюді-предателю 28 под-скарбство.
А также од міст рознії на них скарги чинено до митрополита, которий би могл перший камень кинути по-євангельсь-кому 27.
А видячи самі себе, аж всі єдинако повинні судові, з нічим ся роз’їхали.
А маючи юж в руках мамрани, луцький почав намовляти 28 солодкими слови володимирського29, чоловіка в роженню зациого, родовитого, королеві і сенаторам знаємого, розумного на злоє, в латині біглого, але в законі єще в тот час церкви восточпої не знаючого, повідаючи йому, іж на ласку княжати пана воєводи спущатися небезпечно. Кгде показав, іж і на нього ласкав бував, а тепер його презираєт. І то теж йому показував же:
— Патріархове, маючи дорогу одвартую до землі московської, для милостині великої будуть там часто бувати, а і там і назад ідучи, нас не минуть і, маючи привилея, так од короля Стефана, яко і од теперешнього господаря, до викони-вання влади своєї, не схотять порожньовати, але [будуть] нами колотити. Яко ж [патріарх] єще [юж] скинув [одного] митрополита, а іншого наставив, що з якою нечестю тому чоловікові єст. При том і братства уставив, которії будуть і уже суть гонителії на владиков: хотяй чого не будет, зведуть і оскаржать. А уховай боже, скинуть ли которого з нас з єпископії, то сам осуди, якая нечесть. Господар король даєт вряди до живота, альбо ліпше опатрення, і не одбираєт ні в кого за леда-якую причину, аж коли хто горло заслужить, а патріарх за леда обмови обезчестить і вряд здоймет. В том якая неволя, сам осуди.
А юж мів о том намову перше зе львовським 30 і холмсь-ким 31, которих тиле на тоє ж був умовив, і премиського 32 до того ж юж натяг. І так всім і набольше володимирському то показав:
— Одступимо од патріархов і приступимо до послушенства папезького, кгди ж то не новина, а то і под час Флорінсько-го собору Ісидор, митрополит київський, тоє ж учинив був, только ж не трафив на таких ревнителей закону римського: кроль був пан валечний, о войні больш мислив 33, і Реч Посполитая не була такая, і духовенство не було такої зверхності, якої тепер. Але ми, кгди ся тепер поддамо под римського па-пежа, маючи права стародавнії, же віра грецькая такоє ж достоїнство і право, якоє і римськая маєт, снади'е того докажемо, же не только у покою до животов наших на єпископіях наших змешкаємо, але і в лавиці сенаторськой будемо сідати ровно з римськими [єпископами] і добра, од церкви одобрав-ши, лятве одшукаємо.