Таковії і сим подобнії намови були.
По которих за подпущеннєм диявольським і Потій воло-димирський, уязвившися славолюбієм а хотячи в раді сідати, яко первій сидів, будучи каштеляном берестейським, але це, маючи до неї жадного села, а до владицтва [свого] кільканадцять, призволив на то.
І так донесли тоє біскупові луцькому Бернатові Маційов-ському 34. Которий о том зараз королеві його милості знати дав. А то король його милость, з хотію [тоє] принявши, писав до них, аби з тим їхали до нього.
В том часі знать о том дано княжаті пану воєводі київському, которий мало не щодень листи писав, упоминаючи, аби того не чинили без відомості всіх, также і митрополита самого, до которого заразом послав, єсли то з його відомостю.
О чом митрополит писав непоєднокроть до княжати, ознай-муючи, же о том не відаю, і до них посилаючи, упоминаєт, аби того занехали. Також і до них, єпископов, розіслав [листи], заразом питаючи, єсли то єст з їх відомостю, і упоминаючи їх в том, і до патріарха дав знати о том, не омешкаючи. Ниж луцький і володимирський в листєх своїх, до пана воєводи київського непоєднокроть писаних, явне писали, же о том не мишлять.
А наконець, кгди король його милость у Люблині з ними ся з’їхав зг\ а оні криємо пустилися до Кракова з своїм замислом.
Там, кгди їх князь упоминав і листи митрополитові і інших владиков показував, же оні всі о том не відають, на то оні обадва, прячися, того з клятвою і присягаю повідили, же і до Кракова не їдуть і о том не мислять. Княжа його милость з тим ку домові своєму од’їхав.
По котором од’їзді заразом оні до Кракова поїхали і на оних мамранєх в той справі пописали собі листи так до його королевської милості, яко і до отця папежа Зб, поддаючися йому всі. А короля просять, аби прикладом продка свойого і ПОВИННОСТІ СВОЄЇ ДО' того їм помогл. До чого хентливе ся єзуїтове приложивши [ся], оним помогли. І так його королев-ськая милость коштом своїм оних до Риму випровадив, обіцявши їм тоє все достоїнство і в раді місце, яко і римськії біскупи мають.
Там приїхавши, іменем митрополита і всіх владиков тую справу одправували і послушенство своє єму [папежу] оддали, управивши то, аби только при своїх церемоніях старих зостали, а то [для того], аби од себе поспольства не одразили. Що папеж їм позволив. Нижли календар новий приняти мусили 37. І на то присяги свої учинили, іж во всем йому по-слушні бути мають, а календар новий приймують.
При котором захованню своїх церемоній єще явне м’яса не ядали, а володимирський і по том не їдав, только луцький. І у нікоторого кардинала запрошонії були на обід. Кгде коли пришли, нічого рибного не було, только з м’ясом все. Оні, сівши до столу, не їли м’яса. І коли їх питано, чому би не їли, одповідали, же такая їх рекгула, же мніхам м’яса їсти не годиться. На що їм оний звавий їх кардинал рек:
— А присяга ваша, що-сте на послушенство учинили, где? Где єст послушенство ваше? Ізали по євангелію,— рече,— могуть ся постити синове брачнії, дондеже з ними жених єст? А ви,— повідаєт,— тепер при найвищом пастиру будучи, далеко больш вам постити не годиться.
І так для встиду почали м’ясо їсти і по сей день ядять і іним чернцом позваляють ясти.
А склітивши тую унію і видрукувавши там же календар новий, з тим до нас приїхали і не одтварялися так явне, только потаємне і скрите межи собою то ховали, а ласку коро-левськую ку собі зводили розмаїтими дарунками.
А в том все христіанство подвигнулося до святійшого патріархи з розних місць і о том знати давати почали, просячи
о ратунок 38.
Святійший патріарх писав до них. Але уже писанія' патріаршого к собі не припускали.
Тогда великий патріарх виправив здє на місце своє для своєї справи великого протосинкгела свойого отця Никифо-ра 39 з зуповною владзою, аби, синод зложивши, єсли би його митрополит не хотів зложити, дозрів тоєї справи і аби конечне тую справу одправив. Которий то протосинкгел, будучи чоловіком годним і учоним, добре був цесарові турському знаємий і всім башом.
І кгди нікоторий господар волоський наступувати мів за волею цесарською на господарство волоськоє , упросив того протосинкгела, жеби за нього прирек купцьом, у которих ся он довжив на подарки цесарові турецькому і башом. Прото-синкгел, іж мів дорогу през землю Волоськую, сподіваючися, іж навідить його оний господар і пінязі купцьом одошлет, ручився за нього. Той господар не уїстився. За чим тот прото-сингел, їдучи се здє до нас, для оних купцьов мусів ся забавити у землі Волоськой.