Выбрать главу

Под которий час гетьман коронний Ян Замойський з вой-ски коронними упровадив іншого господаря на господарство волоськоє 4|, против которому з войски своїми у тую ж землю Волоськую пришов і сам цар перекопський.

Що видячи, оний протосинкгел, же кров христіанськая будет ся проливати, оддався у єднання і напред до царя пере-копського поїхав і, стаєнне учинивши, по том до войська коронного, до гетьмана і до того новоуведенного господаря приїхав. Тим же способом покой учинив, же онії волохове, раді-нераді, приняли за пана Ієремію Могилу, коронним войськом упроваженого. Которий тиж і цесарові турецькому до ублагання пришов. І так оний протосинкгел поміркував, же татарове в згоді бували у войську коронном, а поляци і русь у татарськом, і з миром роз’їхалися, і Єремія на господарстві з миром зостав.

Того протосинкгела видячи гетьман коронний [Замойський] оного, як великої ваги [був] у поган, а відаючи од нього, же в справах духовних до Русі ідет і мешкання у Острогу для одправування наук визволених міт.и хочет, іж сам в дому своєм коштом і накладом великим уфундував колегіум, обєцьовався йому то з’єднати у короля його милості і всеї Речі Посполитої, іж яко он єст великим протосинкгелом, так і сей здє над всіми духовними у панстві коронном зверхность зуповную і опатреннє міти будет, і так по нем завше іншим всім протосинкгелом того ж заживати.

Але протосинкгел маючи росказаннє патріаршеє на баченню і то, же тим убезпечив княжа Острозькоє, же і тую справу духовную одправувати мів і дидаскалом бути у Острогу [обіцяв] єще од кільканасту літ, не хотів того учинити. І так од благословенного місця і од православного князя інде перейти і тії науки свої виливати чужим не ізволив, помнячи на онії слова Спасителеві, кгди оной жені хананейськой рек: «Неслушная єст реч одняти хліб дітєм і поверечи псом» ,— не позволив на жаданнє гетьманово, але і овшем по роз’їхан-ню тих войськ приїхав до Острога.

А в тот час приспів сейм коронний в Варшаві, на котором

0 той справі владиков одступних много було сваров і трудностей, а для успокоєння тих речей, кгди ж не тілько митрополит

1 іншії владикове, которії о том не відали, але і тії, що в той раді ісперва були, видячи, яко Іюда, же продали кров неповинную, разкаялися і того ся запріли. Только тії послове змишленії не могли ся запріти. Позволив король і розказав митрополитові, аби був зложон синод, яко ж і зложон і одпра-вувався. На котором що ся діяло, суть о том гісторії так наші правдивії, яко і противников фальшивії.

А іже-м сам при том був там, що буду писати, істинну буду писати, пред богом-серцевідцем, же, коли з’їхали-сьмо [всі], княжа Острозькоє з сином своїм, воєводою волинським 43, кгде праві всі благочестія нашого так стану світського, яко і духовенства, кгде і я сам був в тих всіх хоженіях і одправо-ваннях, питаючи митрополита, єсли же хощет з нами переставати во благочестію, чили змішатися з ними, одступниками.

Которий явне рек:

— Яко-м того не поручав тим фальширом, так правосла-вія мойого і пастиря, которий мя на тот стан посвятив, не одступлю і до вас прийду і з вами о том радити хочу і то, що бог нам всім і посланцьом патріаршим на серцю положить, учинити єст-єм готов.

То пак по одестю нашом ноччю пришли до нього одступни-ці і там прелестію діяволею намовили його до себе, так іж на день завтрішній з ними юж пристав.

То юж знайдете у писанню синодовом, яко ся одправу-вав, же наше благовіріє з посланцем патріаршим оних од-ступников од церкви божої, яко члонки гнилії, одтяли і у клятву вложили.

А оні, совокупившися з біскупами римськими, згоду свою учинили і на знак згоди у церкві божій всі посполу служеніє своє одправували, кгде зараз бог показав, же отринув їх офіру, бо при том служенію в келиху вино у воду ся перемінило без приливання води, і мусіли у іншому келиху, неофірова-ном на жертовниці, з дому принести вина і так просто сквер-ную свою службу альбо офіру одправити.

Там же одтоль тії отступниці виправили єзуїтов, Скаргу 44 з другими, до його королевської милості з тою новиною, же мниманую згоду учинили, і тії предитечеве всюду оповідали тую згоду.

І православнії послали до господаря двох православних послов з народу шляхецького, оповідуючи, же що-кольвек луцький і володимирський учинили, тоє все зрада і фальш, і митрополит первий правдиве до того, яко ж і правда істная, не знався, але гірельщен. Однак їх духовенство все о том не відаєт і при своєм пастиру, святійшем патріарсі, стоять. І оні за то суть з врядов духовних зложоні і виклятії. А стани обад-ва, духовний і світський, їх за пастирей міти не хотять і просять, аби господар король митрополита і владиков їм інших дав ведле прав і вольностей їх, присягою його їм утвержоних.