Другая скарга, же тот Никифор дітки малії казав цесарові у християн брати.
Третяя скарга, же он на землю Волоськую царя татарського привів.
Четвертая, же он на господаря волоського дань цесарю турському давати вложив.
П’ятая, же тут єст шпікгом і знати даєт до Турок, що ся ту у нас дієт, і в листах своїх пишет, же поляци, яко пси, самі ся їдять, і указуєт дорогу до нас поганинові.
Шестая, же навіть, будучи простим чоловіком, важив сє турбацію чинити в Речі Посполитой, згоду святую торгати і складати митрополита і владиков з їх стану, а тим увесь народ руський подвигнути і взрушити, і непокой вчинити, аби [поганин] тим снадній на панство наше упровадився, вчинивши внутрній непокой, і проч.
На тоє все, іж не розумів Никифор по польську, повідали му вкоротці по волоську тоє, а он язиком волоським 0Д1І0-відав, же:
— То єст вшистко фальш, аби теж і так було, теди тоє, що ся у чужой землі дієт, вам судити ані за то карати не приналежить, але,— рек,— нехай повідить вам гетьман под сумленнєм, як он о мне у Волосех і о моїх справах відаєт і яко мене намовляв до Замостя. А що дотичет знатія [іж мів до Турок якіїсь] відомості давати, тогди повідив, же того во писанії моєм не найдете; овшем я ніколи Янего не слав, але коли пан воєвода київський для коней його собі слав з кількома сти червоних, писав єсли о моїх потребах не до Константинополя, але до Волох, що іначей у моєм листі не знайдеться, только його кажіте товмачити, а принамні над то дайте на пробу Янего. Єсли он признаєт, же не по коні пана воєводи київського, але од мене з зрадою їздив, я готов горло моє дати. А що ся дотичет мойого вряду духовного, іж бих не мів бути протосинкгелом, теди о собі справу такую даю, же не только од константинопольського, але й од тих трьох патріархов єстем протосинкгелом і маю власть такую, же у каждой їх діоцезії вольно мні синоди складати, порядку дозирати, злих з уряду скидати, добрих ставити. А єсли не вірите моїм листовним свідоцтвам, пошліте до Константинополя, а там і о том і о моєм захованню увідаєте, і єсли то єст правда, що на мене неприятель клевещет.
Такової мови його по волоську не розуміли на то виса-жонії, ледво кілька їх було, і то супротивников православно нашому. Только тієї всі розуміли, що на нього скаржено.
І так розішлися з того місця, а Никифор там зостав. Пошли теди одні сенаторове до короля, а другі до сего покою, где пан воєвода київський з другими був сенаторами. Там повідили, же пльотки, немаш ніц, за що би ся брати мів його королевська милость і Річ Посполитая. То тільки видить, же синодував і митрополита складав і владиков, а оні повідають, же складання тоє неважноє, бо од простого чоловіка духовному не ідет.
Розноє Теди о том мниманіє і розмова була.
Другіє явне мовили, же то вадить, же у Янего взяли кілька сот червоних золотих, і за здрайцю [його] полічено, і мучити давано, і ніц не домучено. Але то непріязнь гетьманськая против пану воєводі київському і Никифорові вадить, а ку тому владиком то помочно, аби Никифор за здрайцю був розумян, за чим тоє викликаннє його неважноє бути би мусіло.
А по малой хвилі вшов король з покою свойого до покою, где сенаторове з паном воєводою київським були.
За чим пан воєвода, яко жалосний, учинив широкую і досить жалосную мову до короля, припоминаючи зацность дому свойого княжацького з руських князей, заслуги їх в Речі Посполитой, в статечності і у православію, по том свої заслуги, почавши од Жикгмонта, кроля старого, діда кроля його милості 48, по том Августа, вуя [його] 49, по том Генріка 50 і Стефана 5|, королей польських. При том милував продки його королевської милості, так і його королев-ської милості потомки, і іж сам чинив і інших до того вів, же і за морем шукали крові панов своїх змерлих, розуміючи його королевськая милость, же мів так же, як дід і вуй його, милувати подданих своїх. Здоров’є, кошти, все до того важив. Наконець собою самим ку волі його королевської милості був розділеи [радітелен], а дотримав статечне і неприятеле-ві не дав на тот час будучому канцлерові Замойському приязні, [і] його королевськую милость на панство припровадив. Яко же признав то його королевськая милость, же му теж взаємную ласку показав, а потомство його при боку своєм посадив і уцтив — єдного [сина] по правиці, а другого по лівиці старості його. І так утішив був старость його. Нижли неприятель, которий воздвигнув войну на православіє, видячи його, моцно стоячого, у вірі святой нехвіючогося єще, побудив без дання причини того, которому он в пригоді його великим був неприятелем, канцлера і гетьмана коронного. Которий, препомнівши приязні [неприязні] його, на уцтивоє невинне і па добрую славу [над учтивость, невин-ность і добрую славу] гонить, слуг його, людей добрих, невинних по вольних дорогах імати кажет, пінязі одбираєт, в’язенпєм і муками трапить, хотячи якую змазу на нього навести. На духовних його торгається, з заздрості зрадцями чинить. Що все іначей ся показало.