Выбрать главу

Яко ж так ся стало. Оні поєдналися, а Никифор у Мальборку [зостав] і там по том умер.

На том же сеймі, кгди попирали послове тоєї справи противко митрополита і владиков, тогди онії одступниці, маючи по собі власть духовную римськую і теж власть кро-левськую, справу тую з того сейму зволокли.

А по том чинили великоє насилованнє людєм убогим: попов_ до тої унії кгвалтом притягали, а тим, которії ізводити ся не дали од них, обезчестивали, других в’язаннєм і муками трапили, інших, направуючи, забивати, топити і розними способами губити почали, їздячи по міетєх, церкви печатуючи, за взяттєм власті у гетьмана.

А в тот час трафилось, іж под Луцьком в манастиру святого Спаса, в дідицтві княжати його милості пана воєводи київського був священик Стефан Добрянський, которий не повиновався їх невірію. І люд з міста до нього ся обернув, і там у нього набоженства заживати почали.

Кирил луцький, не відаючи, що йому чинити, не могучи явне приступу до нього міти, направив своїх йому кровних, же, взявши од нього наєм, шпикговати того Стефана [почали] .

Которий в своїх потребах у місті був Луцьку і шов до черниць, до монастиря. Которого тії лотрове, випровадивши з міста, іж то було близько пред Божим Нароженнєм, кгди його випровадили за місто, на оболоні поймавши, утопили.

О которую справу кгди браття його по смерті правне чинили і свідоцтва пред врядом кгродським вивели, позвали його на сейм о тот учинок.

В которой справі іж зволока була, онії браття забитого, то єст, утопленого, просили послов земських, аби у причині були за ними у його королевської милості, аби тую справу судив і обачив справи того, которий тую унію чинить і зводить, і для того, не для чого іншого, только аби сам на столиці у покою сидів, хотяй наємником, а не пастирем. Тогди онії послове вложилися прозьбою до короля о то. Яко ж і обіцяв його королевськая милость судити тую справу.

То пак одступниці, при сконченню сейму, коли вже всі справи судитися занехивають, упросивши тих, которії около судов засідають, кгди вже праве одволаннє судов мало бути, написали собі позов, якоби реч посполитая народу руського, од больших аж до менших станов, міли їм дати позов пред кроля, позиваючи о том, іж оні добра і вряди духовнії, будучи з них синодальне зложенії і обнаженії, упорне против праву держать.

Таковий позов маючи у себе, кгди заволано до справи луцького о тоє убийство, оні пришодши до кроля до суду, обадва, то єст луцький Кирил і володимирський Іпатій, учинили широкую мову:

— Жесьмо суть позваннії од всеї речі посполитої пред суд вашой королевської милості о то, яко би-хмо ми міли бути людьми свіцькими і обнажоними з добр і достоїнств духовних, а упорне міли їх держати ку шкоді і кривді всіх їх. Іно, милостивий господарю, новая і неслиханая річ: овечки на пастиря жалуються, щоби пастир мів на них, яко собі непослушних, жалуватися, яко пану-зверхнику, которий повинен єст-єсь непослушних і сопротивляючихся карати і до послушенства їх приводити по реченому Павлом-апостолом: «Нев'йжду страхом спасати» 53. То спротивним обичаєм мої овечки на мене жалують і за пастиря мене не признавають. Азалі не ваша королевськая милость з ласки своєї за причиною пана воєводи київського, которий мене ледво з плачем упросив на то, же-м я, покинувши вряд сенаторський, позволив на владичство володимирськоє? Азалі не ваша королев-ськая милость по смерті митрополитовой мні митрополію дати рачив? А хто ж у нас в панстві вашмості королевської милості таковії кому вряди без причини слушної кому берет? Хіба би тому, хто горло і уцтивость свою за який виступок тратить. А ми почуваємося, же-сьмо нічого такового не учинили, чим би-сьмо міли горло заслужити. А вряди і достоїнства духовнії для чого маємо тратити? Єсли для того, же-сьмо річ давно утверженную взновили і найвищому пасти-ру 54 Христову послушенство оддали, а патріархов одбігли, яко тих, од которих жадної утіхи, науки, порядку міти не могли? [Оні бо] только по вовну і молоко до нас їздили альбо посилали, а місто покою иегіокой і меч межи діти укидали, новії і неслиханії і каноном противнії братства людєм простим подавали, з моці єпископов їх виймуючи і даючи їм тую владзу, которая самим єпископам у їх деоцизіях належить. Котороє хлопство з простоти своєї таковую зверх-ность собі привлащають, же ані єпископов, ані попов самих [панов своїх] слухати не хочет, овшем ростирки, васнь, кровопролитіє чинить і люд посполитий ламлет. А вшак не новая річ, же митрополит київський, продок мой, пред полтор-ма сти літ (то єст Сидор), будучи на Флоренськом соборі з руських країв, признав за пастиря повшехного римського біскупа і йому послушенство оддавав. А за тим такії права і вольності кролеве польскії понадавали. А то єще, коли поганин не держав і самого патріархи і панства в руках своїх не мав 55. А тепер, коли панство світськоє, і владза церковная в руках його єст, так іж з його подання патріархове наступують, далеко больше не маєм ли бігати такового пастиря, которий і сам в неволі і нас нічим рятувати не может?