Выбрать главу

2 Пиворіз — мандрований дяк; так називали учнів українських шкіл

XVI—XVIII ст., які у вільний час, а то й облишивши навчання, мандрували по містах і селах, заробляючи собі на прожиток учителюванням, дякуванням по церквах, складанням та виконанням пісень і віршів, розігруванням вистав тощо; пиворізами їх іменували за схильність до хмільного.

3 Овен (Оуен) Джон (бл. 1563—1622) —англійський ренесансний латиномовний поет, автор епіграм («Epigramata», 1606—1612), які набули популярності і породили чимало наслідувань у європейських бароккових літературах.

/Вірші до Івана С а м о й л о в и ч а/.— Панегірик зберігся у складі Літопису Самійла Величка, котрий писав: «Єгда ж бисть под Полтавою чили в Полтаві гетьман Самойлович, тогда старий Іоанн Величковський, зять отця Луки Семіоновича, старого протопопи полтавського, муж благодаті божія і мудрості повний, поднесл йому, гетьману, в дар образ патрона його, преподобного Іоанна Кущника, з приложенієм под ним своєї композитури сицевих віршов». Далі Величко наводив текст (див.: Летопись собьітий в ІОго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бьівший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Издана Вре-менною комиссиею для разбора древних актов. К., 1855, т. З, с. 9—10). Іван Самойлович був у Полтаві влітку 1687 р. Цим часом і датується вірш.

1 Дедал — персонаж грецької міфології; скульптор і будівничий; збудував на острові Кріт лабіринт; щоб утекти від крітського царя Міноса, зробив собі й синові Ікару крила з пір’я, скріпленого воском; коли воші полетіли, Ікар піднявся надто високо, віск розтанув на сонці і Хлопець загинув, упавши в море; Дедал же залетів на Сіцілію.

Із книжечок «З е г а р цілий і п о л у з е г а р и к...» і «М л е-к о, од о в ці п а с т и р у належно є.. ,».^ Вірші містяться у рукописній збірці, що має заголовок «Тут дві книжиці вкупі ув’язані. Єдна, названнан

Зегар з полузегарком, офірованная року 1690. А другая, названная Млеко, офірованная року 1691». Обидві дати — час дарування книжечок, написані ж вони, мабуть, дещо раніше, оскільки окремі вірші збірки містяться в рукописній антології віршів 1670—1680 pp.

АНОНІМ

[П а с к в і л ь на гетьмана Івана Самойловича] («Ей, Іване, поповичу-гетьмане...»).— Подається за вид.: Летопись собьітий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бивший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К-, 1855, т. З, с. 15—17.

Самійло Величко пише: «По знятті гетьмана Самойловича з гетьманства, на котором зоставав літ 15-ть і дней 35-ть, зараз єден нікто з ближніх його подручних такія зложив і написав о нем вірші, которія здє полатаються...» (с. 15). І далі: «Якія вірші аще і негладко суть зложені, обаче ясно в них показується, якого праву був Самойлович і для чого на нього старшина і значноє товариство войсковоє іюзнегодовали- і од уряду гетьманського низложити потщалися» (с. 17).

Івана Самойловича було скинуто з гетьманства у липні 1687 р. Отже, цим часом слід датувати і даний вірш.

Петро ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ

Попович-Гученський Петро (друга половина XVII ст.) походив, мабуть, із галицького Поділля, можливо, з Теребовельщини. Це за свідчують назви місцевостей, згадувані в його творах. Ім’я Петра Поповича Гученського знаходимо на одній із сторінок рукописного збірника, що містить ці вірші.

Публікуючи їх, М. С. Возняк зауважує: «Нема даних... рішити, чи згаданий в одній записці Петро Попович-Гученський був автором, чи тільки пере-писчиком вірш, чи, може, навіть тільки властителем збірника. Та що в віршах стрічаються тут і там перечеркнення, наче би докази самостійного складання вірш, бо на місце перечеркнень є дальше інший поправний текст, можна приймити, що межи тими віршами є також духові продукти наданого вище Петра Поповича-Гученського. На всякий спосіб безсумнівне се, що він любувався у таких віршах, списував і розширював їх, отже, був одним із діяльних українських віршописців другої половини XVII в.

Коли можна би доказати, що вірші, уривок драми й інтермедія походять від одного й того самого автора, що дуже можливе задля однаковісінької мови, манери й цілого способу висказування своїх думок і в’язення їх у віршову форму, в такім разі мали би ми діло з талановитим предтечею Котляревського XVII в. й то духовником. Що в збірці .імішані гумористичні... вірші з проповідями та й ораціями, се не тільки не перечить можливості такого здогаду, але й промовляє за ним, бо збірник представляє в такім разі цілість тих духовних інтересів, які захоплювали талановитого школяра, потім дяко-учителя, пізніше священика» (Возняк М. Різдвяні й великодні вірші-орації зі збірника кінця XVII— початку XVIII ст.— «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1910, т. 96, кн. 4, с. 145—146).