3 Семиградська земля (Трансільванія) —історична область на півночі сучасної Румунії. Близько III ст. до н. е. тут з’явилися кельти; з другої половини І тисячоліття до н. е.— даки. У І ст. н. е. утворилася дакійська держава, яку на початку II ст. підкорив Рим, перетворивши у свою провінцію. У III—VI ст. через територію Трансільванії пройшли готи, гунни, гепіди, авари; у VI—VII ст. тут осіли слов’яни, з кінця X ст. романізовані влахи (валахи, або волохи) і частина угорських племен. У X—XI ст. Трансільванія перейшла під владу угорських королів. Німецька назва цієї області — Siebenbiirgen — Семиграддя.
4 Дулібська земля—територія у верхів’ї Бугу і понад правими притоками верхньої течії Прип’яті, заселена східнослов’янськими племенами дулібів, які в X ст. увійшли до складу Київської Русі під назвами волинян
і бужан.
5Печенігове (печеніги) —тюркські кочові племена. У VIII—
IX ст. очолювали союз племен між Волгою й Уралом. Західне відгалуження печенігів наприкінці IX ст. зайняло степи від Дону до Дунаю і постійно воювало з Київською Руссю. У другій половині XI ст. частково приєдналися до половців, частково осіли на руських землях, частково асимілювалися в пониззі Дунаю і на Балканах.
6 Альта — річка >18 Переяславщині, притока річки Трубіж, лівої притоки Дніпра.
7 Волинці (волиняни) —східнослов’янські племена, які жили на Волині. Головними містами волинян були Волинь і Володимир. Наприкінці
X ст. на їхній території виникло Володимиро-Волинське князівство.
8 Болеслав (Болеслав І Хоробрий; 967—1025) — польський князь (992—1025) і король (1025) з династії П’ястів. Відстояв незалежність Польщі у боротьбі зі Священною Римською імперією і завершив об’єднання польських земель. У 1018 р. підтримував Святополка Окаянного проти Ярослава Мудрого, здійснив похід на Київ, захопив Червенські міста у Волинській землі.
9 Але їм без вісті над Бугом-рікою заступив Ярослав...— Йдеться про річку Західний Буг, праву притоку Вісли.
10 Литовська з е м л я — південно-східне узбережжя Балтійського моря. Литва і литовці вперше згадуються в літописах під 1009 р. Територія сучасної Литви і Білорусії.
" Польська земля — землі, заселені слов’янами, між річками Одрою, Віслою та Західним Бугом. Тут у X ст. проходив процес об’єднання польських племен, який завершився за Болеслава І Хороброго.
12 Чехи — близько 400 р. до н. е. на території сучасної Чехії з’явилися кельти, з II тисячоліття до н. е. оселилося кельтське плем’я боїв (звідси латинська назва Чехії — Богемія). На початку нової ери кельтів відтісняють германці, на яких тиснуть гунни, в VI ст. осідають лонгобарди, а в V—VI ст. тут уже переважають слов’яни. В VII ст. Чехія входить до складу держави Само, в IX ст.— до складу Великої Моравії. На початку X ст. підноситься чеське племінне князівство на чолі з Пржемисловичами. В XI ст. посилилась міжусобна боротьба, яка супроводжувалась вторгненням польських і німецьких феодалів.
ІЗ ЛЕГЕНД У ЗАПИСАХ ПЕТРА МОГИЛИ
Петро Могила (? —1647) —церковно-політичний і освітній діяч, богослов і письменник, син господаря Валахії і Молдавії Симеона Могили. Вчився у Львівській братській школі та.західноєвропейських університетах. 1627 р. став архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 p.— митрополитом київським і галицьким. 1631 р. Петро Могила відкрив лаврську школу, яку 1632 р. було об’єднано з Київською братською школою, внаслідок чого виник навчальний заклад, який з 1633 р. дістав назву Києво-Могилянської колегії. Петро Могила сприяв розвитку будівництва, мистецтва, книгодрукування, літературної творчості. У своїй діяльності він був виразником інтересів православної магнатсько-шляхетської верхівки, шука*в шляхів до примирення з польським королівським урядом. В історії літератури відзначився як ініціатор, редактор і автор кількох книг, як полеміст, проповідник і укладач церковних піснеспівів. Прагнучи пожвавити творчість православних письменників у галузі житійної та легендарної літератури, записав церковнослов’янською мовою цикл оповідань, в яких події щоденного життя витлумачуються як релігійні чудеса.
\ГІро урчдника-злодія]— Подається у перекладі з церковнослов’янської мови В. І. Крекотня за публікацією: Собственноручньїе записки Петра Могильї.-—«Архив Юго-Западной России», 1887, т. 7, ч. 1, с. 52—53.
/Про роздавання милостині] — Подається у перекладі з церковнослов’янської мови В. І. Крекотня за публікацією: «Архив Ют, Іападной России», 1887, т. 7, ч. 1, с. 55—56.