41 И умоли тафантіан и индійскаго цар я...— Слід, мабуть, читати: «Тафантіа, мізійскаго царя...». Тафантій — може бути спотворене ім’я. Тевтранта, правителя Мізії, розташованої на південному сході від Трої; мізійці вважалися родичами і союзниками троянців.
42 Евроііія (Андромаха)—дочка мізійського царя Естіона, жінка Гектора.
Мати же, плачущи, моляше не изнйти и спастис я... еже пощад ітися самому.— Ця сцена і монолог Еками-Гекуби нагадують сцену із Гомерової «Іліади» (XXII):
...Й маги його заридала, рясні проливаючи сльози,
Лоно рукою відкрила, а другу на груди поклала
І, проливаючи сльози, промовила слово крилате:
«Змилуйся, Гекторе, сину мій, зглянься на матінку рідну,
Що твої сльози колись оцими грудьми гамувала»...
(Гомер. Іліада. Переклав з давньогрецької Борис Тен. К-, 1978, с. 364). В інших відомих версіях розповідей про Трою цей монолог Гскуби не наводиться. Звідси припущення: укладач «Повісті про Трою» був знайомий
з поемою Гомора.
44 Церков А п о л л о н а — храм Аполлона 'Гімбрейського біля воріт Трої.
45 Поліксен а — дочка Пріама й Гекуби; за переказами, Ахіллес, побачивши Поліксену, закохався в неї і, щоб взяти її собі за жінку, радий був помиритися з троянцями.
46 И у с т р і л и Ахиллеа ядовитою стрілою в т> пяту, занеже б і ввесь вооружен, точію плесні его без ж е-л-Ьз а...— Тут оповідач повісті нехтує переказом про чудесну невразливість Ахіллесового тіла, змоченого водами Стіксу, і наголошує на тому, що Ахіллес увесь був у залізній броні і тільки плесна його зоставались не захищеними.
47 Девес — Одіссей-Уліс.
48 Д і о г е н — Діомед, один із женихів Єлени і героїв Троянської війни.
49 Ея Теламоняц — Аякс Телемонід.
50 Полідвор (Полідор) —наймолодший син Пріама й Гекуби.
51 ... к Поли нещеру - цар у...— Йдеться про царя Херсонесу Фракійського Поліместора, зятя Пріама й Гекуби; до нього Гсиуба і посилає Полідора, сподіваючись цим врятувати «троянське сім’я».
52 Погажія (Фракія) —грецька земля на узбережжі-Геллеспонту і Пропонтіди, тобто Мармурового моря.
53 И м и р — Гомер.
54 Ахиллей же 6t сьііі царя Екатьі, [а] инде же пишет Филераш а.— Тут автор повісті намагається узгодити різні версії переказів про Ахіллеса. Філераш — Пелей, Еката — Каета; цим ім’ям в іншій версії троянського сюжету («Притчі про королів») названо царя Лікомеда, у якого Ахіллес виховувався в дитинстві.
Г історія о цесар у римськом О тоні.— Подається за текстом рукописного збірника «Біблія малая, зобранная з розних книг вибранних сентенцій, в-ькоротці для снаднійшого вирозумлення і пам’яті незупельно цвічоним читальником і схолястиком списанная в Шаргороді року 1660 фев-раля 1-го. Всім найнижший слуга Григорій Димитрієвич, священик градної церкви». (Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна, відділ рукописів, ф. 310, збірка Ундольського, № 527), опублікованим у кн.: Деркач Б. А. Перекладна українська повість XVII—XVIII ст. К., 1960, с. 128—133.
Гісторія правдивая о грабиней Альтдорськой, котрая одним по роже нням дванадцять синов по р о д и л а.— Подається за текстом рукописного збірника «Біблія малая...», опублікованим у кн.: Деркач Б. А. Перекладна українська повість XVII—XVIII ст., с. 133—134.
Слово к правовірним христіаном [про царя С о н-хоса/, еже не важитися всякому правовірному христіанину присягати ні направо, ні наліво.—По-дається за текстом рукописного збірника XVII—XVIII ст. (Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна, відділ рукописів, ф. 37, збірка Боль шакова, № 23), опублікованим у кн.: Деркач Б. А. Перекладна українська повість XVII—XVIII ст., с. 135—139.
Приповість о трьох млоденцях, како ошукала їх одна вдова своїми фортелями барзо штучне.— Подається за текстом, опублікованим М. І. Костомаровим без зазначення джерела у кн.: Па-мятники стариниой русской литературьі, издаваемьіе графом Григорием Кушелевьім-Безбородко, под редакциею Н. Костомарова. Сказання, легендьі, повести, сказки и притчи. Вьіп. 2. Санкт-Петербург, 1860, с 481—482.
Повість о єдино м королі, которий ходив с о злодієм в но ч і красти. Єсли би бив красти не по шо в, то би бив
із ги ну в злою с ме рті ю.— Подається за текстом рукописного Хітар-ського збірника 1744 р. у публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ї половини XVIII в.).— «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1897, т. 16, с. 4—8.
Слово од патерика о покуті, як она чоловікові грішному єст пожитечна, хто є я по правді видер-ж и т ь, х о ч і не навіки час, аби по правд і...— Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 р. у публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ої половини XVIII в.).— «Записки Наукового товариства ім. Шевченка». 1897, т. 16, с. 9—13.