Нехай же непоконаних злочинів своїх
РОДИЧІ СИНІВ ЦЕРКОВНИХ
НЕ є причиною їхніх причину побачать: чи од вітця, по
злочинів правом природі, а чи з матері виховання
природним вони походять? Бо як овоч гарний
АТішч° ннямМ ПР° гаРне дерево свідчить, так і гарні
діток звичаї про гарне родичів життя повідають. І навпаки, вадам родичів деколи те приписують, що в нащадках ганене буває.
Але аж ніяк не знайдеться того у родичах, бо отець — добрий, тихий, скромний, лагідний, ласкавий, покірний і аж до смерті послушний. А мати — чиста, свята, непорочна, добро- ■ чинна і порядна. Отець — мудрий, справедливий, щедрий, милосердний, на гнів не скорий, а до ласки охочий, помірно строгий і не навіки гнівливий. Мати діток милує, виховує, про них дбає, годить їм аж до крові: всіма цнотами той, котрий її собі пошлюбив, приоздобив і збагатив.
Отож ані вітцівського природження право, ані материнське молоко такої великої злочинності діток наших причиною не були.
Та якщо ми, родичі, природою своєю їхньої злочинності не спричинили, то чи доброго виховання їхнього не занедбали?
Аж ніяк.
Отець бо, безперестанку волаючи, взиває:
— Ходіть до мене, наслідуйте мене, чиніть волю мою,
омийтеся й очистіться, одійміть зло од душ ваших і будьте
святі, як я святий єсмь, то знайдете спокій, доступите бла
женства, здобудете вінець життя.
А мати що?
— Слухайте, дітки, голосу вітців-
НАдо\ахРТАгллХ101 ського! Допускайте до ву* слова
родительки вашої! Тривайте з нами, то всілякого добра гойностями багаті будете!
— То ж ви, котрі, вже гріхом зранені будучи, од нас одпа-ли, поверніться до вітця, і той вас прийме! Чиніть овочі, гідні покути, бо вже сокиру над коренем дерева занесено, аби. всяке дерево, що овочу доброго не родить, стяте було і в огонь увергнуте.
— Вже ж бо гряде отець з лопатою в руках і вичищає бойовисько своє, і громадить пшеницю до шпіхлера свого, а плевели вогнем невгасимим спалить.
Такими неустанних настанов словами всіх звичайно діток наших навчаємо, таке буйній їхній молодості виховання даємо. Та підступне їхнє серце і трохи тим зворушитись не хоче.
Така є звичайна до всіх загалом наука. Окремо ж до кожного стану день і ніч напоминання чинимо.
— Ви, княжата і вельможі, божим
иаука^до зверхішків СуД0М повірених нам підданих судіте,
остерігаючись того, аби тим же судом самі осуджені не були. Не накладайте на них великої данини, відаючи, що і вам пан ваш увесь борг одпустив і чинш за вас заплатив. А коли що-небудь у скритості чините, то не мовте: «Хто ж нас бачить?»,— бо отець ваш на небі, той усе бачить і все, що хоче, чинить.
— Ви, архієреї й ієреї, пастирі
звЕгани^мїдутовниі ® Учителі 0ВДЦЬ розумного стада
Христового! Стійте, не хитаючись в дарованій вам од бога вірі, дбайте з пильністю про довірених вам овечок. Мужньо опирайтеся тим, котрі правду бурити силкуються. Неспокійних карайте, потішайте лякливих, неуків навчайте, свавільних і непокірних стримуйте і гамуйте, немічних оздоровляйте, супротивних картайте.
— Будьте прикладом вірним у мові, у спілкуванні, у любові, у вірі, у чистоті. Пильнуйте читання, напучування, науки. Проповідуйте слово, наполягайте в час і без часу, карайте, лайте, просіть з усією терпеливістю і наукою, бороніть безсилих, а непорядних виправляйте. Ви ж бо єсте сіллю землі і світлістю світу.
— Вас настановив дух святий, аби ви пасли стадо Христове, котре той набув кров’ю своєю. Будьте ж, отож, без вади, тверезими, розумними, поштивими, чистими, гостинними, до навчання здібними, не пропойцями, не забіяками, а скромними, не сварливими, не хтивими, в домі своєму порядними.
— Ви ж бо єсте сліпим око, кульгавим нога, рука поводиря тим, що потребують.
— Ви ж бо єсте сторожі при дверях і ключники царства небесного.