Учителєв нових показав би-м єще і в народі російськом, которих благодать божія даровала і житієм і наукою церков Христову прославляючих і книгами наповняючих. За ласкою божою маємо їх з потребу; а єсли не збьітком, не дивуйся; во многом Ізраїлю єдин Мойсей, єден Веселеїл 34, -один Давид 35, один і Соломон Зб. Сильних немного, як Сам-сон 37, Давид і Авісай 38. Один межи діакони мудрий і мужній архідіакон Стефан 39. Як камень дорогий рідко находиться,, так і правая мудрость, і правая теологія не лацно ся в мно-гих находити может.
Єднак же і в том большую похвалу всходняя церков односить, ніж заходний костьол, гди ж як за часу семи соборов і нижей по них, так і в літах по тисячном року, аж і до сих наших дній в церкві всходньой патріархов, архієпис-копов і єпископов єст много висоце учоних, мудрих учителей, которії і устне поважне учили, і письм своїх книги зоставили; а латинникове не покажуть нам так много папежов, которії би книги зоставити міли, опроч Леона і Григорія Діалога 40, і то в оних первих святих віках, а в тисячі літ папежов учителей і книг писателей не найдуємо.
Било теж і в Росії нашей дидаскалов много, а которії письма зоставили, не вспоминаточи старих, нових мяную пару якую: преподобного Артемія-інока 41, которий, споспішеству-ющу ему господу, в Литві од єресі аріанської і лютеранської многих одвернув, і през нього бог справив, же ся весь народ руський в Литві в єресі тії не перевернув; монах Стефан Зизаній, в грецьком і словенськом язику муж учоний вельце; блаженний Леонтій Карпович42, архімандрит віленський, муж богодухновенний, в язику гречеськом і латинськом знамените біглий, оборонця благочестія; пречестной Віталій 43, архідіакон, учитель і любомудрець. А живих благодатією божією маємо з потребу.
В Москві теж суть люде мудрії і богословове православнії, язик гречеський знаючії, о чом наш святий отець патріарха ієрусалимський кир Феофан повідав, которий в Москві на столиці був, завітавши од Ієрусалима, для навіження духовного і спасенія народов многих.
ПАПЕЖЕВЕ ДАВАЛИ ЦАРЄМ ПОДАЧКИ, І О СИМОНІЇ [Із часті II, розділу XII, артикула 6]
А же патріархове дають упоминки і дарунки вмісто чиншу турчинові, не єст то див. Закон бовім ласки не виймуєт нас од владзи і подачок. Іасон 44 і другії учениці за Павла і Силу 45 окупувалися од напасті. Відати єднак одступникові належить, іж не за святиню дають, але покой церквє, і безпе-ченство віри собі варуючи, і зверхность, од бога допущеную, чтячи, ведлуг приказанія апостольського, царя чтять і ведлуг самим господем Христом реченого, оддають царськоє цареві, а божеє богові.
Давали такії ж подачки і папежеве царєм поганським* которії, през літ немаль 300, до крещенія Константина Великого панували в Римі; давали і кролем єретицьким, гди готфо-ве 46 і лонгобардове 47 в Римі і во Влошєх през літ также около трьох сот панували; давали і Царям константинопольським православним, вступуючи на папество.
Що і Бароніуш^кардинал 48 в року 590 «Рочних дій» Своїх призначаєт, мовячи: «Папеж, хоть слушне обраний, засісти на папестві не могл, аж би цар призволив, которий од папе-жов пінязі на оном вступі витягав». І нижей: «Був,— мовить,— обичай в костелі римськом, нім вибраний папеж уряд свой одправувати почав, то єст, нім йому подтверженнє од царя пришло, чотири їх всім костьолом рядили: настарший каплан архіпресвітер, і нововибраний папеж, і два другії з духовенства, до них приданії». І єще нижей: «А іж цареві звиклії пінязі слати мусив (Григорій-папеж 49), на которії готфове папежев нових зневолили, гріху в том жадного не мів, бо кромі тих пінязей папежем юж власним був, виконаннє только уряду своєго і клопоти а трудності з царем окупував». Поти Бароніуш.
Тим же способом поступують і патріархове з царем турецьким: клопоти і трудності у царей поганських о[д]купують, аби в покою могли пребьівати.