Видатною пам’яткою української літератури є збірник сатиричних епіграм «Світ, оглянутий по частинах» (Краків, 1697), написаний польською мовою Данилом Братковським. У ньому висміюються свавільність, продажність, пихатість і безвідповідальність шляхти, її лінощі, паразитизм і захланність. Поет виступає на захист пригноблених, відстоює рівність усіх людей, вимагає, щоб кожний працював сам на себе. Ідеї ці привели волинського шляхтича Братковського до участі в селянсько-козацькому повстанні і до страти на луцькому ринку.
На грані XVII і XVIII ст. велику кількість цікавих за змістом і формою віршів переважно епіграматичного характеру, писаних близькою до народної мовою, створює Климентій Зіновіїв 11. У його поетичній спадщині, крім, власне епіграм, є й елегії, й упімнення, і канти, і псалми, і пісні, і молитви, і орації, і нищенські вірші тощо. Але тенденція до опису і характеристики, визначальна для епіграматичних жанрів, у них домінує.
Климентій Зіновіїв поєднує шкільну поетичну виучку і багатий життєвий досвід. Цей мандрівний ієромонах писав свої твори «із скорбі», «будучи в гоненії», блукаючи не тільки по Україні, а й заходячи «в далекі краї» — в Білорусію, Литву, Польщу, Росію. Він спирався на факти і явища, які спостерігав у повсякденному житті, черпаючи образну матерію не лише із «святого писанія» і «старовічних книг», а й з навколишньої дійсності, з поетичної творчості простолюду. Особливо багата його палітра на прислів’я і приказки — адже Климентій був і поетом, і заповзятим пареміографом, зібравши у своїй записній книзі, укладеній між 1700 і 1709 pp., крім власних віршів, близько двох тисяч народних «приповістей».
Тематично вірші Климентія Зіновіїва охоплюють найрізноманітніші сфери побуту. Щодо цього його книга має енциклопедичний характер. Вона виразно відбиває соціальні протиріччя і класові антагонізми:
Що далій на світі горш біда иаставає, же убогий чоловік во всем погибає.
Хоч може бідний в людей що і заробити, то багатий не хоче слушне нагородити.
Він робить багато реалістичних замальовок сучасного життя, сатирично викриваючи «сильних світу сього», біле і чорне духівництво, «не годних похвали» козаків, гендлярів, лиходійства «людей пам’ятозлобннх урядових», різного роду злочинців, загальнолюдські вади тощо, а водночас всіляко уславлює «труждателів» — ремісників, бурлак-наймитів, робітників промислів, хліборобів, козаків-воїнів, докладно описуючи різноманітні ремесла і промисли. Як і інші його сучасники, він знемагає від «воєнних невчасів» і мріє про «времена тихомирнії».
За всіма своїми якостями і особливо за широтою тематичного діапазону книга віршів Климентін — видатне явище низового барокко.
Своєрідним різновидом епіграматичного жанру були «курйозні», чи «фігурні» вірші. Естетичний смисл цих словесних «грашок»,— так іменував їх майстер і теоретик курйозного віршотворетва Іван Величковський («Млеко», 1691), полягав у тому, щоб збуджувати у читачів розумову напругу, яка б допомагала їм осягати невідоме й незрозуміле, змусити їх розв’язувати задачі, розгадувати загадки. В цих віршах словесна гра поєднувалася з графічними формами і живописними (колористичними) ефектами. Як і в геральдичних віршах, тут втілювалася характерна для барокко тенденція до кооперування і синтезування різних типів художньої творчості — в даному разі поезії й образотворчого мистецтва.
Середина і друга половина століття породжує віршовані твори про події визвольної війни і наступних років. Створені в період суспільного піднесення, викликаного всенародною боротьбою, нони іноді настільки близькі за змістом, мовою, стилем до народних пісень і дум, що їх важко відмежувати від тогочасного фольклору В них оспівуються переможні битви народного війська, прославляється Богдан Хмельницький. У в.ірші «Плач російський» відображені почуття прибічника Переяславської угоди 1654 р. «Мала Росія», скаржачись, що її «всі матір’ю називають, та не всі за матір мають», докоряє тим авантюристам з-поміж козацької старшини, які зробили її ареною міжусобної боротьби. Вірш «Про гордих і гнівливих ляхів» описує спустошення України внаслідок безперервних воєн. Можливість утихомирення автор вбачає тільки під захистом Російської держави, здатної приборкати «ярих і гнівливих ляхів» Вірші-пісні «Українонька, матінка моя», «Ой, Українонько, бідна голівонька тепер твоя» відображають криваве господарювання турецько-татарських орд на Правобережжі. В громадсько-політичній поезії відобразились події Чигиринських походів 1677 1678 pp.