Нарешті машина приїхала. Пройшло вже десять хвилин, Памва не дозволив навіть остаточно зупинитися — відкрив двері і заскочив, коли машина ще не стала. Всі дуже втомилися, але Памва проказав адресу з такими інтонаціями, що не допускали жодних вагань.
Памва ніколи не думав, що у нічному помешканні може бути стільки різних звуків, подібних на дитячий плач.
Памва подивився з вікна кухні на частину цвинтаря і фрагмент ботанічного саду (він захотів опинитися тут першого листопада, коли по всьому цвинтарі будуть світитися свічки), починало розвиднюватися, величезні оранжереї виглядали як звірі-чудиська, що сплять стоячи на галявині.
Памва бачив на столі перед собою тарілку з використаними шприцами, у кожному було трошки крові — вони робили жінці кілька внутрішньовенних ін’єкцій; добре, що двері вона залишила відкритими.
Памва не поїхав до реанімації, куди повезли жінку, бо в кімнаті спала мала дитина.
Памва встиг зауважити поруч з дитячим ліжком справжню невелику фісгармонію, не міг дочекатися ранку, щоб пограти на ній, хоч страшенно боявся того моменту, коли дитина збудиться.
Памва не знав, як треба поводитися з дітьми, не знав, як довго тут пробуде, не знав, чи кликати Анну сюди, чи забрати дитину до себе.
У креденсі, шукаючи горнятка, Памва знайшов кілька ампул каліпсолу, тоді вигорнув все із смітника і віднайшов одноразовий шприц — жінка може вернутися зовсім іншою; правдоподібно не пробуде однак довго у реанімації.
Памва взявся записувати початок п’єси, але час від часу засинав на декілька секунд, їх було досить, щоб приверзлися якісь образи, рядки порозлазилися, а в тексті опинилися недоладні словосполучення.
Памва вирішив врешті нічого не писати — він сам заграє цю п’єсу на фісгармонії, принесе магнітофон і відразу ж напише музику до фільму, граючи так, як захочеться в той момент.
Памва знав, що музика, яка йому захочеться, буде лиш слідом чийогось задуму, якого Памва осягнути неспроможний; від нього залежатиме те, як пробути за інструментом: буде грати однією рукою, або зв’яже кисті, або буде розтягати пальці однієї руки просто на клавіатуру другою, або по-справжньому вп’ється впродовж виконання, або поскладає на клавіатуру квіти, або ударятиме по клавішах кулаком, чи чолом, чи буде перекочуватися головою, або поріже пальці і буде кров, або забинтує порізані пучки, або вдягне рукавиці, або наповнить нутрощі фісгармонії горіхами, або засне, або ляже на підлозі і дотягатиметься до інструмента, або закриє очі, або погасить світло, або вилізе на фісгармонію і гратиме босими пальцями ніг, а потім сповзе, а може натискати раз за разом педалі, не торкаючись клавіатури, може довго тримати один звук, може підспівувати, згадувати якісь інші мелодії, може взагалі не грати, а шукати щось на приймачі або зовсім нічого не робити, лиш пробути.
Памві здалося, що хтось грав на фісгармонії так, як він щойно придумав, він кинувся до кімнати — там все було тихо, дитина ще спала.
Памва припускав, що має ще з півгодини до пробудження.
Памва намацав на бильці ліжка якийсь светер і забрав його до кухні, бо трохи змерз; то був грубий жіночий бордовий светер на ґудзиках — великих, дерев’яних, аж стертих від доторків — було зрозуміло, що ґудзики зроблені з дуже м’якого дерева, вони напевно значно старші за светер.
Памва мусив хоч щось з’їсти, бо почало пекти у шлунку, він оглянув холодильник — трохи сиру, фляшка молока, фляшка мінеральної води, масло, кусник вареного м’яса, мед у слоїку, рештки горілки, цитрини — сир з молоком він дасть дитині на сніданок; з’їв м’ясо і дві великі ложки меду.
Памва хотів змішати горілку з мінеральною водою і додати цитринового соку, взяв воду, але виявилося, що рука так затерпла, що аж не втримав пляшки, і вона розбилася (Памва не міг встановити, чи то через серце, хоч біля серця нічого не відчував, чи притиснув руку, коли засинав сидячи).
Натомість Памва заварив чай і влив у горнятко з гарячим плином досить горілки.
Памва уявив собі, що зараз нап’ється чаю і піде до кімнати, там спить його дитина, він ляже до ліжка, намагаючись не розбудити жінку — дуже рідну, але зовсім незнану (Памва не міг придумати ні обличчя, ні тіла, очевидно, що це хтось, кого він насправді ще не бачив), а вранці він буде її обнімати, коли в кімнаті вже ясно, але син ще спатиме.
Памва вийшов надвір, щоб не напустити диму до кімнати, пора телефонувати до Анни (вчора Памва мріяв пробути цілий день з Анною вдома, нікуди не виходячи), оранжереї вже просвічувалися, і тепер химерами були не самі вони, а те, що невиразно впізнавалося всередині.