«Некрополь» був реальністю у світі, де взагалі немає нічого ірреального, лиш різні форми реальності. Виявити форму реальності «Некрополю» і включити її у ряд взаємоперехідних форм — це Млинарський мусив докінчити. Тут склалася ситуація, подібна до статусу трактату Млинарського. Трактат був перенесенням щоденного буттєвого досвіду Маркуса у досвід філософії, досвід усвідомлення. Нова ж форма чи структура «Некрополю» повинна би стати моделюванням уявного досвіду — досвіду уяви — за філософськими схемами Млинарського. Як завжди несподівано появилася рекомбінація — в такім разі «Некрополь» є віддзеркаленням віддзеркалення, система дзеркал, яку можна продовжувати ще і ще (Млинарський був певен, що то дзеркала не венеціанські, а ще якісь давніші, срібні і тьмяні, котрі відчутно розгублюють зображення, перекидаючи його з одного в інше, та й перше дзеркало дає чіткий відбиток лише при дотриманні певної фокусної відстані).
Тоді ж Млинарський відчув шалений спокій (відчуття спокою кидало Маркуса у шал, він тремтів, мерз і зле говорив, усвідомлюючи суть свого спокою) від однієї неконкретної думки. Спокій охопив Млинарського настільки, що він не потребував викристалізовувати думки; він відчував спокій гармонії між світом і власним розумінням світу (він знав, що на цьому тримається все, що і живе він лиш для того, щоб виробляти пояснення світу, які б гармонізували зі світом, він знав, як рідко стаються такі пояснення, наскільки вони всеохопними здаються в той момент, наскільки короткочасна їхня дія, яку ілюзію не марноти, сенсовності вони творять, яке дарують задоволення виконаного обов'язку, полегші, як оправдовують цілий попередній період і яку надію дають на період наступний), а розуміння механізмів цього спокою, накладаючись на безперервне повторення тої думки, і доводило до шалу.
Якось вловити цю думку можна, зіставляючи записи у трактаті і щоденнику. Безперечно — вони про одне і те ж. «При всій своїй розмаїтості, неповторності і безконечності варіацій, досвід врешті зводиться до кількох речей, кількох відчуттів, станів, міра і обставини прояву яких є несуттєвими поруч із тим, що це просто було. Таким чином, зрівнюються досвідом і не бувають більшими чи меншими, а іншими». (Далі Млинарський іде далі і доходить до пізнання, як до тої речі, до якої можна звести абсолютно все, єдиної і останньої структури, яка навіть не виділяє людину з-поміж усіх живих істот. Ще далі наштовхуємося на думку, яка, здавалося б, заперечує найпершу, але насправді є її повторенням, якщо перевернути уявний куб простору мислення на інший бік: «Відліком досвіду може бути і міра лиш одного феномена (страху, голоду, ризику)»).
І в щоденнику: «Сніг був глибокий. На ньому були сліди, яких ставало все більше. Потім сніг кілька разів розмерзав і замерзав, деформуючи відбитки розмерзання і фіксуючи деформації замерзанням. І кожного ранку чудернацький рельєф був іншим, мінялася химерна топографія, замкнута сама в собі, володіючи лиш трьома ступенями вільності — первинним снігом з оригінальними відбитками, розмерзанням, замерзанням. Знаючи це (а ще кількість повторень), напевно можливо, доклавши зусиль, вернутися крізь хащі рекомбінацій до першооснови — автентичних слідів, а далі — до бездоганної непорушності поверхні снігу».
Саме ця рекомбінація міркувань Млинарського про рекомбінації серед снігу виявилася вирішальною для ходу рекомбінацій з «Некрополем». Тим часом Маркус творив варіанти конструкцій «Некрополю», за одним з них, «Некрополь» був стислим і ліричним оповіданням, що переповідало міську історію (реальність такої історії вже є чимось особливим, такі історії цілісні, непорушні і самодостатні незалежно від більшого чи меншого наповнення деталями, тут важлива лиш послідовність), почуту автором у часі відвідин якогось міста, текст оповідання читав сценарист, написаний ним сценарій додавав «Некрополю» ефектності, сценарист переставляв акценти, вводив діалоги і підкреслював окремі портрети, деякі сцени, настільки зрозумілі, що в оповіданні про них навіть не згадувалось, розроблялися дуже детально, посекундно, сценарій читався режисером, який робив розлогі коментарі, доповнення, уточнення, помітки (власне цей текст — майже режисерський журнал — подавався), ще далі відходячи від духу оповідання, режисер відправляв їх поштою своєму операторові, той пропускав усе написане через уявну камеру, дійсність змінювалася стосовно до можливостей способу бачення об’єктива, текстом йшов внутрішній монолог оператора, останнім фрагментом ланцюга текстів була стенограма порад щодо фільму всієї групи, з доповненнями і придумками, уточненнями і нашаруваннями — обмеженнями майстрів світла, ефектів, звукорежисера, художника, гримера, костюмера, і цей текст був потворним, він тобто мав красу безлюдної побудови, але руйнація оповідання була настільки хворобливою та блюзнірською, химера проекту настільки незугарною і нездійсненною, що режисер, не бажаючи втрачати гарного сюжету, взявся сам написати новий сценарій, вивільнивши від усіх галужень. Зрозуміло, що текст сценарію виявився абсолютно незміненим текстом оповідання (якого режисер навіть не бачив і про яке не знав), стислого і ліричного, а режисер вирішив робити анімаційний фільм; інший варіант Млинарського став би нещастям для друкарні, бо текст «Некрополю» повинен би набиратися на шостій лінійці нотного стану, де вже були б ноти маршів Моцарта і авангардного джазу; ще один був сепарованим текстом — в першому розділі були портрети дійових осіб, у другому — ретельні описи найменших деталей, в третьому — лиш всі діалоги, в четвертому — відповідні роздуми, внутрішні стани й монологи героїв, п’ятий нагадував енциклопедію, складену з уривків еклектично скомпонованих географічних, історичних, технічних, фізіологічних, краєзнавчих і лінгвістичних знань, і тільки в шостому розкривалося голу схему сюжету, послідовності дій, за одним із задумів «Некрополь» писався на розділеній сторінці, де, починаючи з першої спільної фрази, на одній з половин кожне речення відрізнялося від аналогічного з іншої лиш одним словом. І ще багато-багато інших варіантів «Некрополю».
Потім стало гаряче, літо розпекло місто, у Млинарського почалася депресія (придумування варіантів тривало кілька місяців і втягло Маркуса у незмінний стан постійної легкості буття), він поїхав у село, пив липовий чай, їв суниці, купався у річці і щовечора читав свій трактат від самого початку, не більше кількох сторінок денно, відтворюючи образи власного життя за кожним записом.
До березневого запису про деформації снігу Млинарський дочитався аж під кінець літа. І видно, що був достатньо підготовлений трактатом і літніми враженнями безвраженості, бо зміг свіжо пережити ту думку, той стан, відродити всю алхімію (Мераб Мамардашвілі називає це «впадати в думку», для порівняння — «впадати в буття»). Більше того — очевидним виявилося її продовження: знаючи фінал все того ж «Некрополю» (а справжнім фіналом Млинарський вважав винайдення повітряної кулі і рішення летіти), знаючи тих людей і їхнє місто і пройшовши всі рекомбінації їхніх дій (які стосуються і — найголовніше саме це — не стосуються сюжетної лінії), можна реставрувати всі стани, стан кожного в той момент, коли вони прийшли на аукціон, з якого продавалися ділянки майбутнього цвинтаря. Лиш так можна з’ясувати — що творить Некрополь. Хто творить Некрополь.
Цілий вересень Млинарський працював по двадцять годин денно, укладаючи нескладний реєстр-опис схеми рекомбінацій. Першоструктурою він вибрав дію, дієслово. Дослідження мало вигляд переліку найчисельніших варіацій дій, що галузились від кількох визначальних до все витонченіших і вишуканіших, до все детальніших; від одного дієслова до цілих словосполучень, з підрядними реченнями, що характеризували найспецифічніші дії (наприклад, розділ «Курити» розтинався кількома десятками площин на кількасот підрозділів, таких як курити люльку, курити тонкі сигарети, курити тютюн, загорнений в газету — це за одною площиною розтину, а ще за іншими — курити в горах, курити в приміщенні, курити на самоті, курити цигарку за цигаркою. І так дробилося аж до складнющих понять «курити в ліжку під ранок її сигарети витонченого смаку, що майже невідчутно запаху обдимленості попільничка на грудях іноді попіл падає на простирадло перетворюється на сіру пляму від засильного струшування триває довше ніж звичайно лиш тримання цигарки стримує від сну однак те що говориться є вже фактично маренням свідомість погоджується з виміром заданим напрямом координатних шкал положення сигарет»).