Володимир Галайчук
Українська міфологія
Вступ
Міфологію українців справедливо вважають однією з найбагатших у слов’янському світі. Незважаючи на серйозний спротив «язичницьким забобонам» із боку церкви, давні уявлення та повір’я не тільки не відійшли в минуле, але й нерідко, увібравши нові християнські елементи, лише органічно збагатилися. Сьогодні, наприклад, важко уявити розповіді про «нечисту силу», де б не згадувалося про освячене зілля, паску, воду тощо як обереги від неї. Ба більше — відьми й самі ходять до церкви, щоб набути сили для своїх далеко не Божих діянь.
Безперечно, християнство зруйнувало давню систему вищої міфології, орієнтовану на рівень богів та їхніх культів. Сьогодні про неї залишилися тільки нечисленні скупі згадки, окремі з яких до того ж викликають сумніви. Достеменно не знаємо навіть про автентичність, значення й культи божеств Володимирового пантеону: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Семаргла й Мокоші. Лише здогадуємося, чому під час укладення угод княжа дружина клялася Перуном, тоді як решта війська — Велесом, чому Велес як, очевидно, поважне божество не був представлений у пантеоні Володимира тощо.
Водночас нижча міфологія, або ж демонологія, продовжує відігравати суттєву роль у світоглядних уявленнях українців. Є всі підстави стверджувати, що цей міфологічний рівень, опертий головно на віру в потойбічне існування душі й так званий «культ предків», був значущішим від уявлень про вищі божества і в дохристиянські часи.
Інтенсивний сплеск у вивченні демонології дослідники справедливо пов’язують із загальним піднесенням інтересу до простолюду, яке приніс романтизм наприкінці ХVIII — у перші десятиріччя ХІХ ст. Міфологічні образи широко представлені у творчості Левка Боровиковського, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова. Першою половиною ХІХ ст. датований і початок системного збирання й вивчення фольклорно-етнографічних матеріалів з української демонології. Як приклад можна назвати праці Григорія Ількевича,[1]Івана Вагилевича,[2] М. Костомарова.[3]
Друга половина ХІХ й початок ХХ ст. представлені вже цілою плеядою таких досліджень, які стосуються різних етнографічних районів України. Показовими, зокрема, є праці Антоні Новосєльського,[4] Якова Головацького,[5] Павла Чубинського,[6]Івана Нечуя-Левицького,[7] Андрія Підберезького,[8] Петра Іванова,[9] Броніслава Сокальського,[10] Софії Стретельської-Ґринберґ,[11] Василя Милорадовича,[12] Володимира Шухевича,[13] Антона Онищука[14] та багатьох інших науковців.
Особливо заслуговує на увагу в цьому переліку доробок Володимира Гнатюка, чиї «Знадоби…» до сьогодні залишаються неперевершеними за обсягом та якістю матеріалів. Перший том цієї масштабної праці обмежено матеріалами з Галичини, проте другий містить і матеріали зі Східної України (збірки Митрофана Дикаріва, Данила Щербаківського).[15] Варто згадати й про ще одну ґрунтовну працю першої половини ХХ ст., значну увагу в якій приділено народним віруванням та уявленням, — це «Народна культура слов’ян» Казимира Мошинського.[16]
Радянський період спричинився до певного затишшя в опрацюванні міфологічної, а надто демонологічної тематики. Водночас були й винятки із загального правила, зокрема публікації Р. Кирчіва у відповідних розділах колективних монографій «Бойківщина»[17] та «Гуцульщина».[18]
Значний обсяг відомостей із демонології Полісся за програмою «Поліського етнолінгвістичного атласу» зібрали російські етнолінгвісти.[19] Вже у наш час результатом їхньої активної пошуково-збиральницької роботи стала ціла серія статей та монографій.[20] Щедро представлені демонологічні персонажі також в унікальному енциклопедичному виданні «Слов’янські старожитності»,[21] а в 2010 році було започатковано випуск систематизованих матеріалів із демонології Полісся.[22]
В Україні демонологічна тематика знову набула популярності в перші ж пострадянські роки. Зокрема, уже в 1991 році побачила світ книга «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія»,[23] яка містить низку публікацій Тадея Рильського, Миколи Маркевича, Василя Милорадовича, Петра Іванова, Володимира Гнатюка, Петра Єфименка, Івана Франка, Всеволода Дашкевича, Данила Щербаківського, Хрисанфа Ящуржинського.
1
2
3
4
5
[
6
7
8
9
10
11
12
14
15
16
17
18
19
Див.:
20
Демонологія українців чи її окремі аспекти, зокрема, представлені монографіями Людмили Виноградової, Олександра Гури, Людмили Виноградової, Олени Левкієвської, Нікіти Толстого, Ольги Сєдакової, Софії Толстої:
21
Славянские древности: Этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под общей ред. Н. И. Толстого. — Москва: Междунар. отношения, 1995. — Т. 1: А — Г. — 584 с.; 1999. — Т. 2: Д — К(Крошки). — 704 с.; 2004. — Т. 3: К(Круг) — П(Перепелка). — 704 с.; 2009. — Т. 4: П(Переправа через воду) — С(Сито). — 656 с.; 2012. — Т. 5: С(Сказка) — Я(Ящерица). — 736 с.
22
Народная демонология Полесья: публикации текстов в записях 80 — 90-х гг. ХХ века / Сост. Л. Н. Виноградова, Е. Е. Левкиевская. — Москва: Языки славянских культур, 2010. — Т. 1: Люди со сверхъестественными свойствами. — 648 c. — (Studia philologica); Народная демонология Полесья: публикации текстов в записях 80 — 90-х гг. ХХ века / Сост. Л. Н. Виноградова, Е. Е. Левкиевская. — Москва: Рукописные памятники Древней Руси, 2012. — Т. 2: Демонологизация умерших людей. — 800 c. — (Studia philologica).
23
Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / Упор., прим. та біогр. нариси А. П. Пономарьова, Т. В. Косміної, О. О. Боряк; вст. ст. А. П. Пономарьова; іл. В. І. Гордієнка. — К.: Либідь, 1991. — 640 с.; іл. — («Пам’ятки історичної думки України»).