Нерідко чорт показується як чоловік у чорному одязі з блискучими ґудзиками:
«Хто знає, як кого лякає. Ну, щось виходить. Казали, якась там… десь дивчєта на базар, то вже років з кілька… Були в клуби, і забралися на базар на нич. То раньче, бо то ж колись не так було, як тепер. Як вийшли йти, двох там десь, шоб сюди до села, з хутора, то каже, як пудийшли десь туди на дорогу, каже — віходить… віходить, каже, такий — вісокий, чорний, з ґузами блістящими, каже, таки страшниї, — то вже, каже, бігли, хрестились, молились, вже до базару не пошли. Буває всьогó… Ну, лихеє шось. Чорт. А шо ж там добре є — буде лякати людину?»[101]
Одними з найулюбленіших утілень чорта є овечка чи баран, рідше — кіт, собака, заєць, вуж, інші тварини (а подекуди відзначають його здатність до метаморфоз):
— «Овечка віскочит, з рогамі, і ти — до єє, до вона втекає».[102]
— «Мій дідо колись ходив зі Спаса до Деревлєн на кавалєрку. Іде — шось вочима світе. Я, каже, прихиливсі і злáпав баранчика маленького. Я, каже, того баранчика за пазуху, і приніс додому, до сіней. Мама врано встала і каже: «Юрку, шо то ти за баранчика приніс?» А він каже: «Мамо, най буде, я їго зара вóзьму до стайні». А цей баранчик каже: «Нє-нє, Юрку, занеси мене там, де ти взєв». І вони настрахáлисі… Взєв за пазуху цей дідо і каже: «Йду-йду», — в тим самим місци — бах! — і вже нема їго. То лихий ходив».[103]
— «Ше що було… Катя була, і її чоловік був кала вагончика он сторожом. І вона за його тоді була, і так місячно, каже, місячно було, і віходю я, але що — вибіг собака. Чи то вона посвистала на йогó — вот гетого я вам не скажу. І я йду, і він рядом іде за мною. Іду, і він рядом за мною йде. От. І шось як… чі піріхрестилася вона (вже так як злякалася), і така лужа була так ізбоку дороги йой. Каже: до теї лужи дійшла, то тіки вода полетіла вгору, і не стало ни собаки і нищо. Каже: злякалась, ледь пришла до хати. То ж, знаєте, таке… Ну, от, кажуть колись, люди: як сонечко зайде, то свистати не можна. Да. І сонечко зайде, то не мона й смíття виносити, і так кажуть. Бо, кажуть, свою долю винесеш. От лихий — кажуть. То вже, каже, лихий, то вже недобрий, да. Ото таке, то гето вже я чула. Найліпша помощ — при собі завше май Бога: де ни йдеш, тре’ хреститися».[104]
— «А хто знає, який він. Він може бути всілякий. От жінка їхала з Городници, била олій. Бýла олійниці в нас в другім селі, то п’єть кілóметрів до Городниці. Била олій, відти їхала додому — а якес ягнєтко бігає по дорозі. Змерзло, та й все коло них, коло санóй. А то зима. Вона каже: «Та йой, шкодá, те ягнєтко замерзає». Та й узє́ли на сани. Взєли на сани… йой, бíднєтко, як воно змерзло… Та й доїхали до села, крайна хата… доїхали до села та й каже: «Йой, бідний баранчик, був би замерз…» А когут запіяв, він скочив та й покрививсі, каже: «Бідний баланцик, бідний баланцик!» — та й пішо-ов баранчик».[105]
— «Іде вон у картузє. Сам йшов. Той мужчина. Василь його звать. От. Вон іде, а воно з самого того, лежить. А вон: «Кицєнька, кицєнька…» Чорненький кицєнька. Як на ту сторону йде — до на ту сторону вон бежить. Цей — на цю сторону, тоже вон бежить… Оце все: «Киця-киця-киця-киця…» Дойшов оце до нас, де ми живем, чуть не до нас: «А! Ти, говнюк! Не даєш мені?!» — да за картуза, да хоп: хотів вон його накрить да зловить. Коли придивляєця — аж купка коров’ячого, говня́ків. Отаке».[106]
— «Десь вночи ходили, та один казав, шо взєв якогось чорного котика на руки та й каже: «Так змерз, бідний котик, бідний». А він з-під плечє каже: «Ой біднийбідний», — той котик йому відказав. То він так сі був перепудив, шо ну…»[107]
— «Каже: йду — то кот бежить. С кота — заєц. Війшов наперед, сів собє й дівіца на менé. Каже, вже коси сталі дубом… Мєсяшно… Каже, до хати вєк собаки бєжать до менé, а сьо й собаки не бежать. Ка’, глядить — то так як свіня. Потом копіца сена сунеца. Вже так злякавс. Ка’, пока прийшов до хати, і собаки — шоб которий гавкнув».[108]
Окрему групу оповідок становлять ті, у яких чорт у тій чи тій подобі налягає людині на плечі або надміру обтяжує своєю вагою воза. У таких випадках «нечиста сила» відступалася лише після того, як хтось здогадувався зробити хреста чи помолитися. Доволі часто наприкінці чорт промовляє: «Здогадався!» — і зникає з демонічним реготом:
101
Зап. 24.07.2015 у с. Залізниця Любешівського р-ну Волинської обл. від Лєбіч Ніни Петрівни, 1932 р. н.
102
Зап. 25.08.1998 у с. Володимирівка Вишгородського р-ну Київської обл. від Микитенко Ганни Левківни, 1918 р. н., уродженки с. Максимовичі Поліського р-ну Київської обл.
103
Зап. 04.07.2012 у с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Деркач Ольги Василівни, 1931 р. н.
104
Зап. 25.07.2015 у с. Угриничі Любешівського р-ну Волинської обл. від Лукашевич Євгенії Миколаївни, 1938 р. н.
105
Зап. 14.07.2015 у с. Поточище Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Семенюк Катерини Михайлівни, 1919 р. н.
106
Зап. 19.08.1998 у с. Феневичі Іванківського р-ну Київської обл. від Томиненко Варвари Пилипівни, 1926 р. н.
107
Зап. 18.07.2008 у с. Богрівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Данилюк Василини Михайлівни, 1943 р. н.
108
Зап. 19.07.1997 у с. Свині Рокитнівського р-ну Рівненської обл. від Довгаль Віри Федосіївни, 1930 р. н.