Ще одна «чортівська» рослина — тютюн. Він нібито виріс із порохні від чорта, із чортової крові, із попелу від спаленого чорта тощо.[139] Побутують такі уявлення й досі: «Звідки тютюн узявся? Чорт насрав — і получилося, а ми його курім».[140] Нерідко «чортовим деревом» вважають осику: «Осика — то чортове дерево».[141]
Не можна нібито ховатися від блискавки й під старими дуплавими деревами: «Грім б’є в нечисті місця, де чорт сидит. В ялицю, смереку, бука, дуба. Де дупло є, кажут, там нечисте сидит».[142] На Вінниччині вірили, що чорт сидить у сухій вербі, що відображено й у прислів’ї: «Закохався, як чорт у суху вербу».[143] Подекуди застерігають перечікувати грозу під ліщиною: «Грім часто б’є в лєщину, бо там ховаєця нечистий».[144] З чортом пов’язують і таку аномалію дерева, як свічка (стрімка гілка, яка відходить від самої серцевини дерева): «На дрóва його. Палóть. Свєчка. Сатана поставіла вже ту свєчку».[145]
Чорт може проявляти себе коли завгодно, проте улюбленим часом, згідно з народним переконанням, є полудень та опівнічна пора: «Північ, дванайціта година — то їх година. І дванайціта година вдень. Бо апостола читає дєк: «Бійся біса в полудневу днину». Дванайціта година — то є його година. Сіяти на полю не можна, — то може сі не вродити ніц».[146]
Судячи з бувальщин та оповідок, серед молоді звичним було випробування ляком в опівнічну пору. Наприклад, потрібно було зайти на кладовище і як доказ принести скалку з хреста. Інколи в таких історіях трапляється й образ чорта:
«Батько росказував. Хлопці, годов по девятнадцать — по двадцять, ходили гулять. Ну, а хутор, і стояла пустка. Ніхто не живе. І заспорили между собой. Ідуть часов двенацать ночі уже з гулянки і говорать: «Хто з печі попелу достане у пустці — ставим бутилку водкі». Ну, один храбрий нашолся — пришов, сунув руку в п’єч, а хтось його як вхопить за руку: «Возьмеш мене замуж — одпущу». Ну, раз такоє дєло, соглашаєця: «Беру!» А он же нє відіт нікого — тьомно. І он заболєв. Ну, мать-старуха плаче, плаче — шо такоє? Не їсть, не п’є, всьо врем’я худне парень. Ну, расказав. Вона говорить дєду: «Гаврило, шукай сватов». Приїжжают туда, а там свєтіця, свєчкі горать, пани такії ходять в шляпах, ну, говорить, шо таке: не ноги, а вроді копити. Ну, і сказав там вже [один]: «Ото єсть в попа подбороднік такой у церкві. — Ун дає йому і говорить: — старайся її за руку взять і накрить руки». Взяв, накрив, і, говорить, нічого не осталось: ні свєчок, шум токо і всьо. Куди воно дєлось? А молоду он держить. А она, как мать уроділа, так і осталась в його гола. Накрив її сват свитою, привели її, обвелись вони хазяйством, дєтішками…»[147]
Зустріч із «чортом» у таких випадках могла бути цілком реальною: «Молоді спорили, шо не ввійдеш в церкву в 12 годині ночі. А один перебирав сі на дідька і пуджів».[148]
Найдієвішими оберегами від чорта повсюди вважають хрест і молитву. Старші люди, готуючись до сну, обов’язково змовляли молитву й перехрещували себе, а також двері, вікна й устя печі, «щоб не допустити нечистого». Упродовж року оберігали від нього оселю проставлені на Водохреще й на Чистий четвер хрести. Про силу хреста як оберега, зокрема, ідеться у варіантах такої оповідки:
— «Казали, шо три дівчині гуляли та й війшли аж на штреку, на колійову. І шось там забули сі, і поїзд відти їде, і відти, а вони на середині, і напудили сі і посідали. І перелéтів поїзд туда і відти, і вони дивлют сі — три з рогами наставили сі і каже: «Ти чо’ свóю не втрýтив під поїзд?» А він каже: «Бо вона хрестик має на шиї. А ти свóю чо’ не втрутив?» — «Бо вона, — каже, — перехрестила сі, рано як йшла з дому». — «А ти свóю чо’ нє?» — «Бо мама йї перехрестила». Отаке казали. Шо хрест дуже важнóй».[149]
139
Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — С. 305–313.
140
Зап. 21.08.1995 у с. Мала Фосня Овруцького р-ну Житомирської обл. від Гіроля Михайла Омеляновича, 1925 р. н.
141
Зап. 14.08.1995 у с. Велика Чернігівка Овруцького р-ну Житомирської обл. від Веремейчик Ганни Григорівни, 1912 р. н.
142
Зап. 15.07.2005 у с. Мшанець Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Нагини Михайла Даниловича, 1932 р. н.
143
Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — С. 318.
144
Зап. 19.07.1996 у с. Обиходи Коростенського р-ну Житомирської обл. від Климчук Параски Прокопівни, 1924 р. н.
145
Зап. 06.08.2013 у с. Більчаки Березнівського р-ну Рівненської обл. від Комара Андрія Герасимовича, 1928 р. н.
147
Зап. 24.08.1994 у с. Військове Поліського р-ну Київської обл. від Василенка Олексія Степановича, 1920 р. н.
148
Зап. 14.07.2015 у с. Поточище Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Куцого Миколи Федоровича, 1926 р. н.
149
Зап. 10.07.2015 у с. Семаківці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. від Ковальської Катерини Ільківни, 1924 р. н.