1992 року в Україні перевидано змістовну монографію Івана Огієнка «Дохристиянські вірування українського народу»[24] (уперше вийшла друком для українців Галичини і Волині ще в 1936 році). Цього ж року видав добірку міфологічних і власне демонологічних матеріалів Микола Дмитренко,[25] вийшла друком книга Марії Влад, у якій значне місце відведено демонології гуцулів.[26]
1996 року побачила світ значна за обсягом монографія Василя Скуратівського «Русалії»,[27] у якій автор приділив увагу і вищій, і нижчій міфології. Північ Волині й Західне Полісся у цьому ж році представив добіркою демонологічних бувальщин та оповідок Віктор Давидюк.[28]
2001 року чернівецький дослідник Ігор Чеховський видав монографію про демонологічні уявлення й народний календар українців Карпатського регіону,[29] а львівський етнолог Корнелій Кутельмах опубліковав ґрунтовну статтю про русалок.[30]
Однією з найкращих праць у сфері демонологічних уявлень українських горян став етнолінгвістичний словник «Гуцульська міфологія» львівської дослідниці Наталі Хобзей, датований 2002 роком.[31]
Образ відьми за матеріалами судових процесів над ворожилями у ХVІІ — ХVІІІ століттях ретельно виписала києво-могилянський історик Катерина Диса, чия монографія побачила світ у 2008 році.[32]
2010 році захистила кандидатську дисертацію,[33] а згодом видала монографічне дослідження про народну демонологію Бойківщини Надія Войтович (Левкович). Предметом дослідження авторки стали уявлення про домашніх духів, «безпірних» покійників, людей із демонічними ознаками та здібностями (босуркань, вовкунів, «непростих»).[34] Ще чекають на монографічне втілення кандидатські дисертації Юлії Буйських,[35] Божени Кузьмінської,[36] Анни Ніколаєвої.[37] Названі дослідниці є й авторками численних статей на демонологічну тематику.
Демонологічні аспекти представлені також у ґрунтовних монографіях сучасних дослідників, не присвячених безпосередньо демонології. Зокрема, про посмертне існування душі й різні категорії покійників ідеться у монографіях Валентини Конобродської[38]і Романа Гузія[39] — про бабу-повитуху й демонів, які шкодять новонародженим, — у монографії Олени Боряк;[40] уявлення про народного майстра-будівельника, домовика і душі померлих у контексті будівельної обрядовості розглянув Роман Сілецький.[41]
Не вдаючись до надто докладного огляду, зазначу, що сьогодні публікацій лише наукового характеру налічуються сотні позицій. Наприклад, у згаданій монографії Н. Войтович про демонологію бойків їх 345 без урахування архівних джерел. І все ж демонологія українців вивчена ще не надто повно. Майже не обстеженими залишаються цілі райони, і польові фольклорно-етнографічні експедиції щоразу відкривають нові назви чи характеристики персонажів, а іноді й нові сюжети.
Ця книга в основному ґрунтується на польових записах автора, які зберігаються в архіві Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали з Полісся за 1994–1998 і 2013–2015 рр. також наявні в архіві Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Окрім того, залучено польові матеріали колег: Ярослава Гарасима, Романа Сілецького, Андрія Вовчака, Юрія Горблянського та інших. Низку записів зробили в минулому студенти кафедри етнології, а нині працівники провідних вищих навчальних закладів та наукових установ України Надія Левкович (Войтович), Божена Кузьмінська, Ігор Гілевич, Андрій Зюбровський, Юрій Пуківський, Інна Парій, Анастасія Кривенко та інші (прізвище кореспондента вказуємо після запису). Автор висловлює їм щиру подяку за можливість користуватися унікальними живими свідченнями про духовну культуру українців.
Демонологія, незважаючи на показову простоту й легкість матеріалу, насправді доволі важка для дослідження. Не в останню чергу це зумовлено різноманітністю демонологічних персонажів.
Найповніша, як було зазначено, добірка матеріалів із демонології В. Гнатюка «Знадоби…» розділена на рубрики про чортів, страхи, хованців, різних духів, богинь і русалок, підмін і потерчат, блуд, смерть і хвороби, мерців, покутників, топельників і висільників, опирів, вовкулак, відьом і чарівниць, знахарів і чарівників, хмарників, інклюзників, закопані скарби. Водночас інша праця дослідника, «Нарис української міфології», яка вийшла друком у 2000 році,[42] значно багатша персонажами. З «духів» це, зокрема, чорт, домовик, пасічник, скарбник, лісовик, лісун, лизун, чугайстер, польовик, водяник, болотяник, дідо, морок, копальняний і земляний духи, блуд, богині, відміна, мавки, русалки, морські люди, страдчата, змій, перелесник, нітки, нічки. З «чудовищ» представлені Вій, дика баба, вироди, песиголовці, гриф, полоз, рахмани. У рубрику «Люди з надприродною силою» увійшли мерці, покутники, потопельники, повісельники, опирі, нічниці, вовкулаки, відьми, знахарі, градівник, інклюзники, закляті скарби, богатирі. Також у «Нарисі…» розглянуто деякі вищі божества, персоніфікації, міфологічно значущий час тощо.
24
25
Українські міфи, демонологія, легенди / Упоряд. М. К. Дмитренко. — К.: Муз. Україна, 1992. — 144 с.
26
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42