Читать онлайн "Українська міфологія" - Галайчук Володимир - RuLit

Побачити «його» нібито можна було крізь домоткане конопляне полотно: «Вихор ото, кажуть, круте, то, кажуть, він гуляє. Ото пісок рве. То я в дєтствє чула, люди ткали конопляне, не з магазину, да якось накладали на голову і бачили його. Це той побачить, хто знає його. Є разні люди, шо знають. Є і на добре знають і на погане знають — хто чему вірує».[216]

Загальноукраїнським є уявлення, що чорта у вихорі можна поранити ножем:

— «Віхор — то нечиста якась сила. Треба осторонитися. Посторонитися. Треба ножа поставіть. Отак. У те, в той віхор, поставіть ножа… І стáрі люди кажуть, шо на ножу буде кров. Нечиста сила. Віхор — ето зло».[217]

— «Як в вихор ножа посвященого кинути, то буде кров, — то нечистий».[218]

Подекуди вважають, що в подобі вихору можуть літати й «знахорі» (які, своєю чергою, знаються з чортом). На цю тему побутують характерні оповідки: «Як у вóхор впертися, то то вже біда: голова болить, нога, рука крутить. То лихий їде. Раз вихор летів і взяв ножа. Як прийшлося, то найшли того ножа в другому селі далеко, в другого чоловіка. І той пузнав свого ножа, каже: «Це мій ніж». А той каже: «Правда, я твоїм селом летів і взяв».[219]

Зустріччю з вихором не легковажили. Типовими, зокрема, можна вважати такі застереження:

— «Сміятися — Боже, борони, бо він може скрутити, і хто його знає, шо може зробити».[220]

— «Кажут, шо то тре’ хреститися, шоб воно собі далі пішло. Не мона сміятися».[221]

Побачивши вихор, подекуди вважали за потрібне мовчати: «Диявол крутить. Ніхто до нікого не обізвав, як то крутило. Як ухопит, то може скрутити. То, кажут, шо то він крутит».[222]

Спорадично трапляються специфічні звернення до вихору, які вказують на його зв’язок із невпокоєними душами самогубців:

— «Вихор обминали, бо понесе. То вже як сі вихор видим, шо далеко, то присідаєм ше, за голову хапаєм сі і: «Очкур-очкур-очкур-очкур! — кричимо. — Очкур-р-р! — аби тікав від нас. — Очкур-р-р!» І вже воно так боком-боком… То і в воді такі кручі є. Попадеш у крýчу, то буде тягтó».[223]

— «Вихор — тоди той сі женит. Присідай, бо може підвіяти, шо може людина заслабнути. Я знаю, шо як ми в поли та й вихор на нас іде, та й кричє: «Очкура! Очкура!» Та й тоди присідают, бо аби не…»[224]

— «Як вихор, то перехреститисі і присісти, аби не підвіяло. Казали: «Очкурá! Очкурá!» Три разó».[225]

— «Як трошки покручене [в житі], то покидали, а як багато, то вижинали. Це, кажуть, чорт там крутився, вихор. Як летить цей вихор, то казати: «Тфу! Очкур тобі на шию!» Я всігда так кажу».[226]

Інші звернення мають виразний характер заклинань:

— «Як на дорозі крутит, то кажуть, аби три рази плюнути та й сказати: «Щезни, бідо, в озеро», — бо то казали, шо то нібито злий дух».[227]

— «Як вихóр круте, то хрестяца: «Одверни, Боже, на пущи, на лози», — і падають ниць».[228]

— «Як віхор, то тра лягати, шоб не зачепило. А туди піску кинути, на це місце.

«Де взялось, там подіньсь». Це така людина погана є. Колись одна така недобра баба — то но вийде на город, то зразу вóхор».[229]

Варто зауважити, що майже такими словами апелюють до підвою в замовляннях від цієї хвороби: «Як вон прийшов — вон не знав, шоб так вон і одийшов, шоб вон не знав. Одкуль вон взявса, шоб туда вон і подєвса».[230]

Під час зустрічі з вихором його трикратно або дев’ятикратно хрестили («щоб чорт втік») і присідали чи припадали до землі, нерідко ще й прикривши руками голову:

— «Вихор — кажут — чорт гуляє. А тепер чортів нема вже, видко… Як він іде на тебе, то мусиш сісти. Бо як підвіє, то може і рота скривити, і…»[231]

— «Кажут, шо як вихор, то дуже треба до землі. Так само той, щезло би. Він в полýдне тако, або перед пóлуднем, дванадцита година».[232]

— «Як вихор крутит, казали, шо треба присідати, аби тебе не підня́ло, і триматисі землі. Казали, шо то він крутит».[233]

«То, кажуть, поганий вихор, то злий крутить. Як він йде, то десь лязь чи відійди в сторону, бо бýдеш слабіти, голова буде… — падай на землю, шоб коло землі лежав, а ні — то за дерево зайди».[234]