Читать онлайн "Українська міфологія" - Галайчук Володимир - RuLit

— «Вíхор — кажут, — сатана гуляє. Лапались за голову, шоб не підвіяло. Як він підвіє, то біда, лікуватися треба».[235]

На Кам’янка-Бужчині виявлено відомості, що хреститися від вихору слід не звично рукою, а подумки: «Як вітром крутит — то злий дух крутисі. Хрестили, а гиньчі кажуть, шо то не можна рукою хрестити, а тілько так промовляли «Во ім’я Отца, і Сина…» — жоби не викрутило руки».[236]

Ще один спосіб вбезпечення від вихору — сплюнути й наставити в його бік дулю:

— «Казали, сплюнути треба на бік. Мені такого не було ще. Але ж часом є, що схопиця такою бурою».[237]

— «Вíхор. Ну шо робили? Дулі давали да плювали, да шоб його дальше одвернуло, да й і все. Кажуть, шоб нічого не вівернуло».[238]

Натомість дехто вважає, що так можна тільки роздражнити чорта:

— «Треба кинути чим-небудь. Плюнути не мона, кажуть, то може зробити зло».[239]

— «Як вихор іде, то або присяд, або мовчи і зовсєм не обзивайс. А колись, кажет, тоже якийсь дядько, то дулю дав, як вихор, то тоже, кажут, як схопило, як перло, то не знав, де впаде».[240]

— «Од вихру подкурували чортополохом. Він, як обично, на голому місци крутить. Не дай бог дулю йому скрутити чи плюнути! Стрáшне діло! Перехрестис, да впади ницьма, да й лежи. Сусід дулю скрутив, то його з копицою перенеслó метрів двадцать через канаву. То чорт крутить, кажуть, з весіллєм уже їде своїм, кажуть. Ножом кидати не можна, бо може обернутиса».[241]

— «Дулю не можна йому показувати і плювати не можна, бо покотить. То нечиста сила».[242]

— «Вихрéнник крутить, кажуть. То Сатана. Як завіє, то скалічити може чоловіка вітьор. Задавить, як дулю показати».[243]

Один зі способів протидії вихору — кинути всередину нього чимось піднятим із землі чи взятим із себе (так само кидали щось і на могилу самогубців чи душам неохрещених немовлят):

— «То перехреститься, і молиться, і туди грудку пальне, в той вихор».[244]

— «Вихор [в нас] не казали. Чортова жилка крутит […] Єслі він крутит, ту дорогу, шо він вот ішов, перекрутив, тре’ перекинути: чи травкаю, чи піском сипнýти — то воно ничо’ не буде шкодити. А єслі ти ничо’ не сипнýв, ничо’ не кинув, і ломачки не перекинув, — можé параліч бути, можé тобі мучити хвороба — таке, шо треба буде до людий їхати. Там ничо’ не тре’ приказувати, но тилько перекинути пісочком і три рази шоб перехрестився і перекинув голля».[245]

— «Кажут, шо то як круте, треба з себе яку нитку урвати й кинути на той вихор, аби не підвіяв. То, кажут, той, моци би не мав, круте».[246]

Подекуди кинути годилося або «від себе», навідліг, або позад себе:

— «Шось-небудь візьміте в руки і ’дкиньте ’д себé, шоб тудою ни переходив нихто, бо перейти — людину крутит».[247]

— «Як побачиш щось таке крутиться, то нагнися і ззаду шось перекинь».[248] Водночас вважали, що кидати у вихор одяг чи взуття не варто:

— «Вóхор як йде, то треба осторонятися, перехреститися або дулю дати йому. Шобне на тебе, бо ж може скалічити людину. Хтось кинув чикашкета, чи шапку туди, то покрутило і йому голову скрутило, і крутило в голові йому, — воно ж крутить».[249]

— «Як вихор — то минайте, бо то його місце. В нас один хлопець зняв чобота — да в вихор — то цілий вік кульгав. То той, шо з рогами, ходить, то то вихор. Христись і оступись».[250]

Оберегами від вихору, як і від «нечистої сили» загалом, були гострі залізні предмети. Водночас і їх використання теж визнавали не зовсім безпечним: «То од вихру ніж може помогти, ножа наставити. Такий був в нас Єлисей, він вже покійний. То посипав він просо, і прилітає [вихор], крутит, і — до йогó. А він мав зелíзника (лопату — В. Г.) такого стального, і його дрáзнит: «Чкур!..» (Не дай боже «Чкур» сказати, як він крутит, — но проси його: «Іди, змилуйся, іди, куди ти йдеш», — а то може все понестó, бо то чорт). І він, каже, так його подразнює тим зелíзником, і він крутив-крутив — він ничо’ в йогó ни взєв. Все, каже, стих… Такий ровець вже прокопав [той Єлисей], шоб те просо засипати, і, каже, як не схватився [знов вихор], то як куфайку взєв і в ровец кинув — так, каже, загладив [ту куфайку в рові], шоб не бачив [сам, то] николи в світі [не повірив би]. От, чорта, каже, проси: «Не чепи мене, йди собі, куди ти йдеш». Чорта дразнят — «Чкур!»[251]