Бурелом, як і повалені вихором дерева (виворіт, вихреники), повсюдно не використовували для будівництва:
— «Покручениє, де вивалит ото бура, то тиє в постройку не йшли дерева. Ну то ж вєтер вивалив його, недобре. Ну до то ж — завладєв недобрий. Дьявол. Да вівернув».[259]
— «Вихреника ніхто не брав в постройку, бо його там сатана крутила».[260]
— «Вітер — то це вже не ’д Бога воно. Це бура, це вже, як кажуть в нас, чортове весіллє їхало да повівертало».[261]
— «Вóворотня, то того старались не класти [в зруб]. Ну, шось воно шкодило. Я й не знаю чого. [Громом почепляне] тоже на стройку не брали».[262]
Безпосередньо пов’язаний із чортом градобій. Зокрема, у Карпатах побутують уявлення, що чорти у високій скелі на горі чи в гірському озері товчуть на град велику брилу льоду.[263] За іншою версією, «то дияволи вгорі літають і товчуть, січуть град».[264]
Типовою для карпатського ареалу є оповідка про те, як чорт питав дозволу в градобурника (громівника, градівника) на те, щоб перегнати градові хмари через село:
— «А в Сливках мій вуйко був, служив хлопцем от онде на другім селі, та й, каже, зійшлися до пропінації, а там — п’ют сидєт. (То колись люде інакше сі любили, як тепер.) А сидит збоку якийсь бідний чоловік, а сидить війт межи хлопами. Входит панок, панок входит там в тоту пропінацію та й каже до того бідного чоловіка: «Пусти мене вівці перегнати через Сливки», — а він каже: «Я не пущу. Я тебе не пущу з вівцєми через Сливки». А війт із-за стола: «Шо ти не пустиш? Жени…» А той дідок, той старий чоловік бідний, каже: «Жени, але лише дорогов, абись поза фосу не постав, а підеш у війтів город». (Так каже той чоловік бідний, то ніхто не знав, шо він розумний.) Та й нема, нема, нема, — тут сі захмарило, дужче зачєло гриміти, прийшла тучє, — то повні фоси були [граду], а як повернув у війтів город, то сі не лишила одна зернинка зелена. А війт тогди каже, як уже пішов війт додому, з того, шо пили, та й каже: «Я гадав, шо я мудрий, а я дурний чоловік як на світі. Той мудрий». Та й прийшов відтак до жида (бо то жиди були в нас) та й каже: «Мошку, аби ти знав, аби тому і тому, коли він прийде, аби ти дав булку і кави, аби ти його погостив. Я тобі сам буду платити». А жид каже: «Я йому даю без тебе, я розумію ліпше, як ти». Та й так, шо жид все давав тому бідному, коли він сі нагодив. Він не сидів все в жида, але коли прийде — жид його вже гостить: «Я тебе маю гостити, бо війт мені буде платити». А той вже сміється і каже: «Ой війт буде платити. Тото я добре знаю».[265]
— «Казали, що були такі громовики. Були такі люди, я їх не виділа, але чула. Колись мені бракувало корови, да й я пішла в гори, то мені жіночка таке розказувала, шо у неї був перший брат такий. Як він вродився, мав на плечах родимий знак. І як той хлопчик виріс, то вмів відвертати град, вмів бурю відвертати. Він молився. Мав таку силу, що він ставав на поріг, і куда руков махнув — туди й дощ пішов. То так вона мені сама розказувала, шо як гримить, то він сі роздіває, йде за дев’яту межу, бере собі хрест та й лягає там за межею. А диявол іде, бо хоче розпалити в селі огень, шоб згоріло все, шоб побив шось грім. А він на дев’ятій межі лежить, а диявол його питає: «Пусти мене з своїм військом у чуже село». А той йому каже: «Йди собі на ліси!» Так той два рази спитає, а той йому відкаже, то вже в селі видно, шо та бура йде на ліси (а чути такі лускоти, такі гримоти). А рано вставав її той перший брат та й йшов в ліс дивитись, шо вже той там поробив. А по смереках така рупа, кров його».[266]
Цвіт папороті
Тісно пов’язані з чортом уявлення про папороть. Подекуди її безпосередньо називають диявольською травою: «Кілько є зільи, то усе від Бога, лиш папороть від чорта».[267]
Майже повсюди в Україні вірять, що опівночі в ніч на Івана Купала папороть на якусь мить розцвітає. На Поліссі цвітіння папороті нерідко співвідносять із так званою рáбóновою (горобóною, громнóчною тощо) ніччю — глупою ніччю, коли сильно гримить і блискає, іде злива або ж лише небо одна за одною крають блискавиці, однак без грому й зливи; на Волині іноді — з ніччю Зеленої суботи.
259
Зап. 31.08.2014 у с. Козлів Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. від Пінчук Ганни Григорівни, 1944 р. н., уродженки с. Тараси Поліського р-ну Київської обл.
260
Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців / Р. Сілецький. — Л., 2011. — С. 38.
261
Зап. 06.08.2013 у с. Більчаки Березнівського р-ну Рівненської обл. від Комара Андрія Герасимовича, 1928 р. н.
262
Зап. 23.07.2015 у с. Судче Любешівського р-ну Волинської обл. від Кутинця Григорія Степановича, 1943 р. н.
263
Гнатюк В. Знадоби до галицько-руської демонольоґії: Т. І / В. Гнатюк // Етноґрафічний збірник. — Л., 1903. — Т. XV. — С. 208.
264
Зап. В. Конопка 21.07.2008 у с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Куртяк Марії Степанівни, 1926 р. н.
265
Зап. П. Біляковський 15.07.2008 у с. Луквиця Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Положак Юстини Василівни, 1923 р. н.
266
Зап. О. Кучер, Л. Оніщук 12.07.2008 у с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Заруби Параски Василівни, 1917 р. н.