Хто здобуде цвіт папороті, той нібито стане щасливим, зможе закохувати в себе, відмикати будь-який замок, бачити місця зі скарбами, розуміти мову тварин, «все буде знать, шо в світі де робиця», «всьо буде знати: дранне і добре знати, кров замовляти, зуби, воду з покойника, на зуби до місяця зговорювати», тобто стане «знахуром».
Оскільки цвіт папороті дуже цінний, за ним полює й «нечиста сила»: «Хто найшов ту папороть, то стане знахуром, шось буде знати. Але то дуже рідко, бо нечистий не давав».[268] Чорт усіляко перешкоджає запопасти цвіту, насилаючи сон чи несусвітні страхи. Коли йшли в ліс (чи вже поверталися з цвітом), не можна було ні до кого обзиватися й озиратися, незважаючи на те, що навколо наче горить або валиться ліс, щось кличе, «вельмо свищить, пригає, виє», «якбі яка туча: лєс ламає, і шумить, і гуде, ось-ось доганяє», що «буде коняка лєзти до тебе така облєзла, шоб ти єє целовав», лякатиме якимось плачем, стогонами, кидатиме паліччям, камінням тощо (насправді нічого цього немає, а «воно просто лекає»). Якщо сміливець не витримає страху й озирнеться, то помре або втратить розум:
— «Хотів тої папороті, шоб він усе знав. Злодюга, ходив вон — де-де лежать гроші, де шо в тебе лежить, то он хотів усе знать. Оце з Локатич. То вон вікопав ямку. Вікопав ямку таку, бо це ж сильно страх удає. Шо хоч там удає, і не тре’ ж бояць. В дванадцять часов. То вон вікопав таку ямку пошов. Ну, а папороть, кругом папороть. То вон ямку отако по груди вікопав. То, каже, так било його в тей ямці. Так, сюди-туди об стєни. Так, каже, било, шо ну».[269]
— «По папоріть йшли в Зелену суботу в дванадцять часов. Одні дойшли до того місця, знали вже, певне, добре, де вона є. Каже, як стало в них кóдати камінням, і горшками, — ну де ж горшків набрало? — а вони як давай втікати… То чари якісь».[270]
— «Це ше ж вона буде, та ніч. Це ж треба «Чорну магію» читать до неї. Один читав-читав — дочитався. Пішов у ліс. «Стояв, — каже, — загорівсь огонь, тріщить ліс. Боже! Скрізь огонь, огонь, огонь, а тут нема. Я переступив сюди. Переступив — всьо — нема». Його гонило з ліса, а йому треба було всьо це видержать. Не дочитав. Взяв — придурів з ляку. Як візьмеш ту папороть, то все будеш знать, шо в світі де робиця».[271]
— «[…] І вун помєшався. Ну, став нерозумний. Ну, йому там всяке таке стало показуваться. Ну, вон вроді як заснув. На те врем’є вун заснув. Сєв, каже, на пеньку, сидєв коло папороті. І таки він заснув, і йому в снє стало таке показуваться, і вун перелякався і став такий».[272]
За спорадичними уявленнями, щоб «не Боже» не забрало розум, голову необхідно було прикрити дванадцятьма макітрами. З настанням дванадцятої години з голови зривало макітру за макітрою. Якби їх не було, зірвало б голову:[273]«Івана зілля страшно йти до лісу збирати. Там якась папороть чи шо, то голову зірвé. То насажували якісь баняки на голову і ходили. Якась вона дуже папоріть, шо цвите, особінна. А чортяка не дає зірвати, зриває голову».[274]
Той, хто знайшов цвіт папороті, повинен розрізати пучку й закласти його «в долінь пуд шкуру» або біля розтятого косою лівого мізинця. Цвіт закладали саме в ліву долоню, бо якби в правицю, то під час вітання частинка сили переходила б до інших.[275] Нерідко рекомендували окреслити навкруг себе коло освяченим на Великдень (12 разів) ножем, а брати цвіт у пасхальний рушничок: «Він робить кола себе паска ножем. І через той зле не перейде. Злякається той чоловік, шо сидить в тому кружкові, вискочить за пасок — та й задушать його».[276]
Обводили коло й освяченою на Водохрещу глиною: «Хрести ж пишут на Водяну Кóляду на хлівах. Потім з тою глинкаю в папоріть ідут і кружка пишуть. Шоб чорт, зла сила не могла найти. Ну і ходили ж тиї… знахурі ходили».[277]
Навіть узявши цвіту, не можна було бути певним, що він уже твій. Чорти намагаються відібрати його як не силою, то обманом. Наприклад, можуть створити видимість, що вже ранок, — людина, упевнена, що володіє цвітом, вітається із зустрічним «паном», і в ту ж мить і пан, і цвіт із вихором щезають. Так чи інакше, але в більшості випадків цвіт опинявся в чорта: «Цьвіт папороти цвите в ночи на сьв. Ивана в першій годині по опівночи. Хто би цес цьвіт мав и покладе на долоню, тот видит усе и знає все, шо си в сьвіті діє. Єго сокотит Біда и не дала би нікому узьити. Один чоловік пошов сокотити на Ивана у ночі ту папороть, йик буде цвисти. В першій годині нараз лише блисло а вин утьив косов тай зачьив тікати, а чьорт за ним гнав си тай в-одно кричьив: «Подай моє!» Чоловік изверг усу траву з коси, але чьорт таки си за ним гнав аж до хати а в хаті хотів го бити и кричьив: «Подай моє!» Вин розбив косу, а то цьвіт був у пйитці коси. Біда узьила цьвіт, а єго вже ни кортіло бірше ити сокотити».[278]
268
Зап. Н. Левкович 10.07.2004 у с. Грудки Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Клімарчук Марії Павлівни, 1933 р. н., уродженки с. Видерта цього ж р-ну.
269
Зап. 14.07.1997 у с. Жовтневе Олевського р-ну Житомирської обл. від Потапчук Варвари Гнатівни, 1927 р. н.
270
Зап. 18.07.2006 у с. Зеблази Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Стадницької Ганни Романівни, 1921 р. н.
271
Зап. 16.07.1996 у с. Буки Малинського р-ну Житомирської обл. від Попок Марії Трохимівни, 1925 р. н.
272
Зап. 12.07.1997 у с. Жубровичі Олевського р-ну Житомирської обл. від Савко Ганни Іванівни, 1925 р. н., уродженки с. Білокоровичі цього ж р-ну.
273
Зап. у с. Зеблази Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Марченка Володимира Давидовича, 1912 р. н.
274
Зап. 10.07.2006 у с. Великі Бережці Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Мельничук Ніни Петрівни, 1930 р. н.
275
Зап. у с. Зеблази Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Марченка Володимира Давидовича, 1912 р. н.
276
Зап. І. Парій 19.07.2004 у с. Ворокомле Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Шумик Софії Яківни, 1932 р. н.
277
Зап. 27.07.2015 у с. Бірки Любешівського р-ну Волинської обл. від Томашук Агафії Фоківни, 1937 р. н.