Читать онлайн "Українська міфологія" - Галайчук Володимир - RuLit

— «Заводиця, кажуть, як хату строїш. Оцьо як зробили заливку, підмуровку, геть тако вже все вимурували чи там поставили дерев’яну, ну та й всьо, вже тоді знайте, шо він буде на горі».[294]

— «Домовик у кажній хаті є. Як строїти хату, то він уходить. […] То як ті[ль]ки заклали хату, то він появляєця».[295]

— «Поки хата будується, домовика ще нема, а вже як вивели комина, поселяється домовик».[296]

— «Казали — раз піч є, то й домовик є. Казали, що буває таке, а що воно?»[297]

— «Думовик вкажній хаті є. […] То вже як построїли хату, товінповинен бути».[298]

— «В домý обізатєльно є домовик. Як построїца чи як закладає, [тоді він з’являється]».[299]

— «Як построїця людина і буде жити в тій хаті, то там має бути домовик, а чи то злий дух, чи божий дух, я не знаю».[300]

— «Як построїш хату, так він, кажуть… і він селиться. А хто його бачив чи не бачив…»[301]

На Камінь-Каширщині стверджували, що «як майстри заклали на погане, то воно береця».[302]

Іноді, ототожнюючи домовика з «нечистою силою», трактують його як душу «безпірного», відьмака чи просто «чужого», що помер на місці будівництва хати:

— «Після войни, то одні купили хату на хуторі — і продали, не могли там жити. Там жили ті, шо займалися злими духáми, читали чорну магію, і там жили ті злі духи. А то кажуть, шо там на тому місці була вбита людина, а вони поставили хату на тому місці, а то не можна. То хто чорну магію читає, а потім вмирає, то той домовик там потім і живе».[303]

— «Ну, домовики, кажуть, шо вони тоже є. Є такі, шо на такому місці поставлять, вот, наприклад, десь колись було кладбище і там поставлять дім, то якісь ті ходять, стукають, муче».[304]

— «Якшо якийсь покойнік не так вмер, то по горі десь стукає, то кажуть — домовик».[305]

Свого часу такі уявлення зафіксував М. Теодорович у колишньому Заславському повіті: «…вірять, що якщо при копанні землі, наприклад, для фундаменту споруди, будуть вириті кістки покійників, то їх належить поховати і відслужити над ними панахиду; інакше у споруді, зведеній на такому місці, поселиться злий «домовик».[306] У бувальщині зі Старокостянтинівщини йдеться про домовика, який жив у хаті, де перед тим спеклася біля груби мала дитина.[307]

Іноді це душа, якій чимось не догодили:

— «Якшо хтось помре в хаті, і то тій душі не догодиш — не зробиш девіть день убід, сорок день і рік, і на церкву не даси, бідним за упокой не даси — і то в хаті є той домовик. То він в хаті до року все б’є».[308]

— «Людина як помирає і якусь мисль має, незакінчену роботу… То він може зістатисі в тій хаті і робити своє. І дитину колисати буде, шо колиска буде ходити…»[309]

Типовим є ототожнення домовика з душею члена сім’ї, який помер у вже збудованій хаті:

— «Як хтось в хаті помер і шось таке в хаті чуствуєця, чи на горі шось тарахне, то це, кажуть, домовик. Він в кажній хаті є. В кажній хаті ж хтось вмирає».[310]

— «Кажуть, як хтось вмре, то хтось ходить, — то домовик той ходить».[311]

— «Тако домовіка нема, а де хто ге вмер, то там довжний бут домовік».[312]

— «То перейма з людини, з душі робиться, з якої Бог пошле, з своїх близьких. Це од Бога наслáне».[313]

Трапляється, що домовика порівнюють із душею людини, після смерті якої ще не минуло сорок днів:

— «То не погане. Воно із своєї сім’ї — чи померший, чи шось таке. Шаркає в хаті. То домовий — хазяїн дома, домовий. То от те саме, шо душа до сорока днів. То тільки до сорока днів — домовий, а там він йде. А так ше приходить».[314]

— «До сорока день, як вмре людина, то щось на горі в хаті ходило і лопотіло».[315]

— «Як добрий був покойник, то після нього все плодиться добре в господарстві — то його дух помагає. До сороковеї служби покойнік в хаті перебуває, сорок днів не положено грубу мастити».[316]