Читать онлайн "Українська міфологія" - Галайчук Володимир - RuLit

Водночас такою здатністю подекуди наділяють і праведних людей: «Ми його не бачимо, лише такі бабушки хороші, шо вірать у Бога, то вони розпізнають».[334]

Домовик нібито може показатися й малим дітям (адже вони також іще безгрішні):

— «А вин ни показуєця. Вин, ну, показавсь дітям, а старим, кажуть, ни показуєця».[335]

— «А він найбі[ль]ше до малих дітей має діло».[336]

— «Ну, дітки малі можуть бачіти. Ду трох рік можуть бачіти. Ну а то не всім дано його бачіти. То треба ізбраному бути, шоб його побачіти».[337]

Нарешті, здатністю бачити домовика подекуди наділяють тварин, зокрема коней: «Домовик живе в хаті, на горищі. Його нихто не бачив. Тако видно, як по хаті літає вітер ввечері, як лягаєш спать. Часом гупає — вийдеш, а там нема ничого. Таке багацько по селі було. Коням то гриву посплітає, як виводять на пашу. Коні то десь бачать, бо кажуть, як коней вигонили, то кажуть, коні злються. Коні бачать, а люди не бачать».[338]

Найчастотнішими в бувальщинах та оповідках є випадки, коли домовика бачили сторонні люди, які залишалися ночувати в чужій хаті, а також ті, хто проходив повз хату з домовиком увечері чи вночі; хто служив у такій хаті; хто намагався щось узяти з такого обійстя тощо.

Зазвичай домовик виявляє себе звуками кроків або якимись діями:

— «Вішло із-пуд стєнкі. І чутнó, шо йде-йде, йде-йде. І спустілоса на долувку. Полежало трохи і пошло хатою — чутнó. Пошло хатою, походзіло…»[339]

— «Домовик може ходить, а ти його не бачиш. Лякає, стукає, гракає».[340]

— «Тут була така хата, Зубрицких, то минали ту хату. І ввечері, каже, човпеця шось. І ніхто, каже, не бачив — шо човпеця, хто човпеця. То то ніби домовий, така поговорка була.…в хаті не покажеця, а чудєса виробляє».[341]

На вигляд домовик може бути схожим на людину чи на тварину; іноді ж це людиноподібна сутність із певними тваринними ознаками. Стосовно людиноподібної (антропоморфної) подоби прикметним є порівняння домовика з духом, душею людини:

— «Його нихто не бачить. Він у хаті просто так як дух».[342]

— «Він невíдімий. Як ми душі своєї не бачим, так і його не бачим».[343]

— «Домовик, він невидимий. […] Часом чуєш, шось човпеця: може, миші, а може, домовик. То якась така душа».[344]

— «Кажут, шо є по хатáх думувик. То вже якась зла душа, певно. Якесь воно невóдиме, але якесь вредне».[345]

Типовими є уявлення, що домовик — «то будто тінь людини», «то воно ніби на людину похоже»: «Таке — тінь чоловіча ходить по хаті. Вигляд чоловіка йогó, в чорному, порою так очи засвітят».[346]

Іноді вважають, що домовик схожий на господаря хати або ж навіть є його двійником:

— «Він схожий, кажуть, на хазяїна: який хазяїн — такий і він. Похожий на нього».[347]

— «В нас колись казали, шо в тій хаті був домовик. То казала мама, переказувала, баба наша переказувала. От, вони дуже багато жили [у тій хаті], і от їдуть на поле, вже той хазяїн їде, а в них грушки такі, яблука були… Вже поїдуть, вже нема їх… Тільки діти — в садок, хтять вкрасти чи ту грушку, чи яблуко, — сидить [там] той самий вже дядько… Люди! Раз, другий раз… І кажуть, шо то там шось таке було».[348]

Може показуватися домовик і як надміру високий чоловік: «Я був маленьким хлопцем. […] І я йшов (вже смеркалось, темно робилось), і во — [там, де] та господáрка вся пропала, і зогнóла хата і всьо (то в того, шо пасіки хтів і за тим питав). І я йду, завів коні, і над плотом стоїть такий високий хлоп… і пішов».[349]

Іноді це чоловік (військовий), характерною деталлю одягу якого є надміру блискучі ґудзики:

— «Мій тато росказував, шо колись, вже пізно було, йшов він з колєґою, і тамо в нас каштанó ростуть, то бачили, шо сидів на тім каштанó пан з блискучими ґудзіками і курив файку. То ми минули, перехрестилися і пішли».[350]

— «І це домовой — ну, це він показує себе (а скрітий), то це точно в мого діда було: так місячно-місячно надворі. От ходить дядько, воєнний, такий гарний, ходит по двору, у пуговицях таких блєстящих, то це, казали, домовой. Дід одойшов, а вон уже в сінцях, і нічо’ не чіпає. Його мало хто бачив».[351]