Спорадичними є вірування, що домовик може змінювати свою подобу й показуватися як завгодно:
— «Він оказуєця всяким. І собакою, і сяким, і таким. Казала одна жінка, шо такий-о дідочок, ножки тоненькі, в шляпі, низенький».[368]
— «Он биває ў всяком відє, — може котом бить, може миш’ю, в відє ласковіци, і мог бить чєловєком».[369]
— «Кажуть, шо перетворуєця на все. І на собаку, і на все».[370]
— «Бачили його собакою, котом чорним».[371]
— «Чи він котом, чи собакою, — хто його знає?»[372]
— «Воно може бути і собака, і кіт, і яка-небудь пташка».[373]
— «Може чим хоч прикинутись. Кажуть, у мишу може, може кумаром, може бути кутом».[374]
Подекуди образ домовика чітко не виражений, ідентифікаційними ознаками є його очі та місце проявлення: «Ну то то помагало — то то злий дух, то лихого мали. Мали люди, аякже. Моя мама копала картошку в Желяхови, і вона каже: «Почекай, Зосю, я дам тобі вечерати», — а сама пішла корову дояти. Мама лишилась сама в хаті, чує — шось грубкою калáтає. Мама підходе, відкриває ту грубку, а на ню отаково очима! Вона як скричала і втíкла з хати, вже не хтіла тої вечери».[375]
Час проявлення. Найхарактернішим для домовика часом, згідно з більшістю оповідок та бувальщин, є нічна чи вечірня пора, хоча проявляти себе він може будь-коли. Водночас окреслюють певні періоди часу, коли домовика міг побачити кожен, хто цього хотів. Це, зокрема, великодня ніч: «Як на всеночну яйця сватять, в цю страсну ніч, в суботу, як вже паску освятять, кажуть «Христос воскрес!», треба мать цю свічку і з тим огньом, шоб вона не потухла, прийти додому, задом вилізти по лєстніці і дивиться, но ту свічку вперед, присвітить, то якшо побачиш голого, треба зразу тікать, бо він дуже сердитий, може тебе задушіть, а якшо оброслий, можеш його чуть-чуть роздивіцца. Він тіпа людини, як ґном. Помагає хазяйновать. Як оброслий — буде багатий хазяїн, як голий — нє. Дванадцятого лютого є день народження домовика. То в тому углу, де образки стоять, можна якісь канфєти класти. Каші наварить йому».[376]
Дещо частіше явлення домовика пов’язують не із самим Великоднем, а зі Страсним четвергом. Побачити його нібито можна при світлі страсної свічки:
— «Ідут до церкви на Страсть. І ту свічку — шоб та свічка горіла до конця. І це люди росказували. Стáріє. І драбину як поставили на горóще, да не лізти пéредом — та задом. О. Ногами. Як побачите чоловічка, так ту шапку треба взяти. А та шапка — то не од доброго, це од домовіка. Он вам спокою не дасть. Ось. Отой домовік. Це люди росказували, шо один як узяв, так вон попобігав, попомучив його: оддай мою шапку, ти шапку мою взяв. Оце я шо знаю. («А для чого йому та шапка?» — В. Г.) А все буде знать. Все буде хазяїну».[377]
— «Колись мой батько росказував, шо така пословіця була, шо в Великодній четвер правиця, і той вогонь принесеш — ідеш на горý дивитися — то будьто об’явиця він там — от то казав батько, що яка масть буде на йомý, то така худоба ведеця».[378]
— «Тако в нас казали: у церкві правиця страсть, то то в Великодній четвер — хто прийде з церкви з свічкою (не згасає, як він з тим вогнем з церкви прийде додому) і, каже, полізе на гору — і побачить домовика. Домовик покажица їму. Я його не бачив, то не скажу, але бували хлопці такі, приносили, бачили. Ну, то якийсь чоловік».[379]
Також є відомості, що домовика можна було побачити на Щедрий вечір перед Новим роком: «Колись, кажут, як на Новій рок, то не мона лєзти на гору, бо домовик там лежить. На покуті вон лягає, і не мона, кажуть, лєзти на гору, бо злякаєцця. На Нóвій рок як вечерають. Вілє́я. То кажуть, шо не мона лєзти на горý. Ну, Щодруха. […] Якесь таке… Якесь таке, каже, велике, каже, лежить, таке кошлате. А шо воно таке? Домовік якийсь… Яку масть, таку вже, каже, треба худобу держать. […] Домовік. Кажуть, лягає на покуті. Але ж хто його полєзе побачить?»[380]
Локалізація. Уявлення стосовно місця перебування домовика мають територіально зумовлені варіанти.
Непоодинокими є свідчення, що «домовік — только у знахоріў», що його мають лише люди, які «щось знають», які ладнають із «нечистим»:
368
Зап. 16.07.1996 у с. Буки Малинського р-ну Житомирської обл. від Попок Марії Трохимівни, 1925 р. н.
369
Виноградова Л. Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян / Л. Н. Виноградова. — М., 2000. — С. 275.
370
Зап. 17.07.2007 у с. Рівки Славутського р-ну Хмельницької обл. від Щасливої Надії Зотівни, 1945 р. н.
371
Зап. Н. Федьків і А. Зюбровський 17.07.2006 у с. Гаї Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Русоловського Петра Михайловича, 1918 р. н.
372
Зап. 16.07.2007 у с. Малий Скнит Славутського р-ну Хмельницької обл. від Свідзінської Марини Захарівни, 1929 р. н.
373
Зап. 16.07.2007 у с. Малий Скнит Славутського р-ну Хмельницької обл. від Швидюк Катерини Аврамівни, 1935 р. н.
374
Зап. 26.07.2015 у с. Лахвиця Любешівського р-ну Волинської обл. від Марчик Надії Григорівни, 1962 р. н.
375
Зап. 15.07.2012 у с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Приставської Марії Миколаївни, 1944 р. н.
376
Зап. 27.08.2004 у с. Карпилівка Сарненського р-ну Рівненської обл. від Степанця Василя Єфремовича, 1953 р. н.
377
Зап. 28.08.1998 у с. Шпилі Іванківського р-ну Київської обл. від Даниленко Уляни Андріївни, 1925 р. н., уродженки с. Зимовище цього ж р-ну.
Відомості про чарівну шапку домовика було зафіксовано й на Гомельщині: «Ў Зáпускі на пост надо сóра заложóть за шчóку і с тим сóром пєрєночєвáть. І штоб сир лєжа
Паралелі до наведеного уявлення знаходимо й у демонології росіян, яка містить низку повір’їв про т. зв. банника, у котрого нібито можна роздобути незвичайну шапку-невидимку. Що прикметно, ці повір’я стосуються якраз Пасхальної ночі (Никитина А. В. Русская демонология. — СПб., 2006. — С. 90).
379
Зап. 08.07.2010 у с. Гумнище Горохівського р-ну Волинської обл. від Фурманюка Василя Пилиповича, 1921 р. н.
380
Зап. 05.08.2013 у с. Поліське Березнівського р-ну Рівненської обл. від Михальчук Марії Фоківни, 1935 р. н.