Як можна судити з розповідей, чорта уявляють схожим на людину, проте чорну, оброслу шерстю, з рильцем, хвостом, рогами, тваринно вивернутими колінами, копитами чи «курячими» або «бузьковими» лапами, кігтями тощо. Очі та язик чорта «пекельного» кольору. Він накульгує на одну ногу, тому що не має п’яти. Свої «нелюдські» ознаки часто ховає під одягом «німецького» крою.
Низка пов’язаних із чортом космогонічних легенд розповідає про його участь у творенні світу. Чорт, згідно з народними уявленнями, єдиний, хто був спервовіку, як і Бог. Коли Бог мандрував серед Хаосу вселенськими водами, він побачив чорта в морській піні й узяв його за побратима. Є варіант, за яким Бог відрив чорта зі скелі. Світ творили вже разом. Чорт на прохання Бога дістав землі з дна моря, але трохи затаїв за щокою. Коли твердь почала розростатися, йому заболіло, і де він вивергав із себе землю — постали гори (а Бог задумував сотворити землю рівною). За іншою версією, чорт мав дістати землі з дна моря в ім’я Боже. За першим разом, однак, спробував зробити це в ім’я своє; за другим — в ім’я своє й Боже; і лише третій раз виявився вдалим: коли він зробив це в ім’я Боже й своє. Відтоді чорт має владу над усім, що на землі, хоч і поступається силою Богові. Такі легенди добре відомі ще з ХІХ століття, побутують вони й досі:
1. «Бог создав людей, то треба ж їм дать світло. Господь дав Сонце, Луну дав Господь нам, зурки дав нам Господь. А чорт був тоди, зразу, як Господь. Був Господь самий перший, і тоди ж вун був. Вони один з другим насупереч ішли. Попросив Бог чорта достат землі трохи з дна моря. А вон украв тої землі трохи. А Господь сказав, шо ти ж оддай, нашо ти украв землю? Нам треба сєят, шоб засєят по водє, бо земля ж на водє, о. І вон, як утекав од Бога, да як ригне — то то й гора. Де гора — то чорт ригнув».[50]
2. «То такий, шо він ходит гет поміж люди, а той, шо він вигодований, — то інакше. А то — дітко, чорт, — казали. То з ангелів. З ангелів він походе. То так, шо Бог йшов за піском — світ сновати. То каже — бери на ім’я мóє, а тей казав, шо беру на ім’я свóє. І нич не приніс. Аж потому — третого чи четвертого разý, то трохи бýло за нігтами, то вишкробали, і так то поснували. Світ поснували».[51]
Трапляються й розповіді про чорта апокаліптичного характеру: «Стрілися, хай мені Бог простить, чорт з Богом. Бог каже, шо я людей не оддам. А чорт каже — а я возьму. — А як ти возьмеш? — змєя дам. От іде чоловік [а чорт йому, на іншого чоловіка]: «Убий його!» — «Та то грєх мені!» — «Добре…» Чорт дав йому чашу, [той] віпив да й убів. Вже змєй чашою споїв. Ідут знов. «Украдь», — каже. — «А Боже, то мені ж грєх буде…» — «Грєх? Добре…» — дав і цьому чашу: «Украдь!» — «Вже, — каже, — можу красти. Вже нема грєха». Ше третя чаша: «Спали!» — «А Боже, грєх!» Як віпив третю чашу — всьо, вже горат огнє. Це не то шо казка чи загадка, це одна казала, шо зараз третя чаша йде».[52]
За уявленнями гуцулів, чорти мають певну ієрархію. Найстаршим є триюдаарідник — юда, сатана, ірод, біда. Йому підвладні звичайні чорти — дідьки, біси, юдники, щезники. Арідник перебуває під землею, де Бог закував його в ланцюги, і чекає на кінець світу. Кінець світу ж має настати тоді, коли люди перестануть христосуватися. Час від часу арідник гримить ланцюгами, і тоді двигтить земля.[53]
Згідно з відомою легендою, коли Бог скинув найстаршого чорта і його підручних із неба, то де вони падали, такими духами й ставали: у воді — водяник, у хаті — домовик тощо. На противагу подекуди вважають, що «чорт спустився на землю, а Бога не допустив».[54]
Свою біду люди нерідко схильні розглядати як вплив чорта. «Попалася чортові в зуби, бо все горе та біда», — охарактеризувала своє життя одна з жінок. Натомість про тих людей, котрі гарно живуть між собою, кажуть, що в них «Бог у хаті живе».
Часто вважають, що чорт, схоже, як і ангел, завжди перебуває біля людини й чекає слушної миті, щоб «підкусити» її на щось зле. Тоді він задоволений: «У кажной хаті шось є, тільки не замічають, — нечиста сила. Приходить чоловєк, а той чорт каже: «А ти ж, Лєнка, не мовчи і зараз шо-небудь человєку кажи…» Та шось-небудь сказала, а той чорт до человєка: «А ти ж таке скажи шо-небудь жонці, ану, подкавíруй шо-небудь». Вони б’юцця, а вон регоче».[55]
50
Зап. 14.08.1995 у с. Великій Чернігівці Овруцького р-ну Житомирської обл. від Веремейчик Ганни Григорівни, 1912 р. н.
51
Зап. 25.09.2003 у с. Великосілля Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Боберської Анастасії Дмитрівни, 1933 р. н.
52
Зап. 19.07.1996 у с. Обиходи Коростенського р-ну Житомирської обл. від Климчук Параски Прокопівни, 1924 р. н.
54
Зап. Н. Левкович 11.07.2004 у с. Осівці Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Дем’яник Ганни Явтухівни, 1930 р. н.
55
Зап. 18.08.1994 у с. Городещина Поліського р-ну Київської обл. від Цудінович Федори Климівни, 1917 р. н.