У записі В. Гнатюка із с. Мшанець схожий текст має ще й оригінальне продовження. Роздратований невдачею чорт спересердя «йак вийшоў на горý, на такы́й кáмінь, йак витьаў гузицеў, тай забóў сьи; а ў кáмени вóбиў такé гет, што вóдно так йак с фотоґрáфійі і пуцьку му і йáйцьі і гузóцьу. То прáўда, нáші льуди вóдьіли!»[75]
Із чортом повсюдно пов’язують дівочі ворожіння з дзеркалом:
— «Но їдна їгра мене не наравіцца. Одну їгру — то я́кось девки через дзєркало… дівіліса в дзєркало, і все — шо — Доле, обозвіса… І я́кось вона в ’дне дзєркало… знов в друге… понаставляла, седєла, пока не стала крічать. Як став… у час ночі, то прісу-у-унувса волохатий, єй у те дзеркало. То коли крикне… бульш не робили тогó вже».[76]
— «А знаю ше, шо колись дівчина одна гадала так: взяла два зеркала, одне поставила позад себе, друге перед собою — такий коридор зробився. Потім вона виключила світло, запалила свічки і стала дивитись в те зеркало. Я не знаю, шо там сталося, але казали, ніби шось з того зеркала вискочило і драпнуло ту дівчину по лиці, і слід на все (назавжди — В. Г.) лишився. Казали, шо то була нечиста сила».[77]
Розповіді про те, як чорт (чи чорти) відвідують дівчат на вечорницях, доволі популярні в Україні:
— «На Андрея ворожити ходили дівчата. Долю викликали. Каже: «Доля, йди каши їсти». А раз: «Зара, зара, я, — каже, — прóйду», — доля обізвалася. Вони прилетіли до хати, стали сміятися… Як дивляця — то приходе… а приходе нечистий в хату. І шо робити? Бо до дванадцатої години він, каже, смолою розіллєця в хаті. То вони йому дали хустку з фрéнзелями, шоб він роз[в]’язав. Він ґлубав-ґлубав, і не роз[в]’язав, і пішов з хати. То мій дід Іван розказував, мій дід».[78]
— «Колись, таки правда була, тут їдна жінка справляла Гандрея. Ну і наготовилася. А прийшло багато жінок, дівчат, — мужчини нема ні їдного. А вона вийшла: «Чорте, бісе, хоць ти йди сюди, тут дівчат повно». Аж, каже, йде якесь риковисько в хату. Каже: «Боже! Всьо поперевертало по столі, і всі повтікали».[79]
— «Ми не просили, але просять… То, каже, колись вийшла їдна і каже, шо «Суджане-гуджане, ходи до нас вечерати». А вбізвалося лихе і прийшло в капелюшí. Я не кликала. Прийшло таке страхоття, ну і каже: «Хто кликав?» А всі бояцца. Типіра кажуть, шо треба насадити макітру на голову, і вийти з кóйом, і перехрестити. А поки це зробили, то воно поділось. То біше не кликали».[80]
— «Ето було таке діло. Прийшли дивчата… у хати скáргували (ну, спрéндзували — випивали, гуляли, танцювали…). Скáргували — ето вже начинається, як ето глуха ніч. І та’ як то постукали, а вони вибігли — та’ як то три хлопци. А вона до йогó… а то стоєв нечистий. Та думала, шо той хлопець її позвав, а то нечистий прийшов. То вона та’ як то з ума чуть не тронулась, але до людей ходили, і тоє…»[81]
— «Колися розказувала баба муя, батькова, вона ж стара була вже, що на Введеннє пушла… то ж на Введеннє не мона танцювати. Ну. А пошла одна дівка, така була, що вельми у Деревку (баба моя з Деревка), каже, вельми вона вже танцювала. Танцювала, танцювала, аж приходить такий пан, приїхав на бричци вже, бричка така, з такими ґузіками, і взєв її танцювати. І взєв, каже, танцював, танцював із єю, і забрав і повів надвір, і взєв, посадив на бричку і повіз. Повіз її, і того нема, нема, а її стали шукати, а він взяв її пуд кроквину засадив. То там, казала баба… Ну, в погоню, да кроквина така, він взєв посадив її, і там… то казала баба, що те місце звали Гибець. Гибець, що загинула ж та жінка. А мати вичитала: «Кому Введеннє, а мені Виведеннє». Погоня — то корчі такиї. Вниз таке, темне, корчі, там папороть, таке всяке росте… А кроквина — деревина така, виверняна, виворот. Ну, пусадив пуд виворот, да шукала, да найшла… А мати вичитала: «Кому Введеннє, а мені Виведеннє». А вона вельми… а не можна ж танцювати на Введеннє. То ж то піст, Пилиповка. Задушив, забив її. А хіба то ж як… То якесь лихе є, видно вже. То вже, видно, якесь лихе».[82]
— «Це в одної, в Буковки, вона була ворожка, були такі — молодії, красівії таки. Вдіті, як салдати, а ноги курачиї. Колись дєвкі ходили на вечуркі. Ну, да девки гуляют, да шоб хлопці ж приходили до девок. А нема хлопців, до вони давай у комин гукат, шоб хлопци прийшли… Ось ідут такіє гарниє хлопци, шо только держис. Ідут уже на вечуркі, поприходили. А вони сидєли да вишивали, у одноє впав наперсток. Вона нагнуласа достават того наперстка. Нагнуласа — гі-і-і! Курачиє ноги у хлопцув. До та мовчечки, никому не сказала, да давай утикат. А вон — за нею. А вона бачит — хлевушник, да в ту кострицу, шо льон терли, вскочила. А вон каже: «А-а-а! Догадалась, шо сховалась!» А тих за ноч повладжували девок».[83]
76
Зап. 31.07.2013 у с. Богуші Березнівського р-ну Рівненської обл. від Циці Домініки Петрівни, 1938 р. н.
77
Зап. І. Бабій 08.07.2006 у с. Великі Бережці Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Кузів Галини Володимирівни, 1964 р. н.
78
Зап. 18.07.2006 у с. Зеблази Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Стадницької Ганни Романівни, 1921 р. н.
79
Зап. 11.07.2006 у с. Шпиколоси Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Вальчук Ірини Анатоліївни, 1926 р. н.
80
Зап. 07.07.2010 у с. Перемиль Горохівського р-ну Волинської обл. від Юзвик Євгенії Купріянівни, 1932 р. н.
81
Зап. 27.07.2015 у с. Великий Курінь Любешівського р-ну Волинської обл. від Шмаль Галини Никонівни, 1942 р. н., уродженки с. Ворокомле Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.
82
Зап. 26.07.2015 у с. Лахвиця Любешівського р-ну Волинської обл. від Марчик Софії Миколаївни, 1929 р. н.
83
Зап. 19.08.1995 у с. Латаші Народицького р-ну Житомирської обл. від Шевчук Надії Омелянівни, 1919 р. н.