На Західному Поліссі популярна оповідка про те, як баба-повитуха приймала пологи в чортівки (здоровенної жаби). Як плату від «панів» у такому разі варто просити не грошей, які на ранок виявляться кізяками, а сухого листу, грані чи кінських «балабухів», які натомість обернуться грішми:
— «А якось ти нилапóє (чорти — В. Г.) приїхали по бабу. Шоб приїхала бабити. Поїхали. Забрали тую бабу. Везуть тую бабу. Лісом. Ну шо ж. Їде баба. Лісом. Кіньми. Такими вороними, харошими. Їхала-їхала, і завезли до тиї роділлі. Ну і тая роділля… а то вони жінку забрали, тиї нилапиї. Вона десь вийшла вночі й ни перехристилася… І вона шепнула тий бабі. Каже: «Якщо будуть давати капейки, будуть платити, то ни беріт. А єслі будуть давати кінські балáбухи, беріт»… Ну й, каже, платє́ть. Принесли капейки, принесли тиї кінські балабухи. Вона вже тиї балабухи взяла. Ну й везуть назад, додому. Везли до тих пір, поки півень ни заспівав. Вже як півень заспівав, а вона — на голляци. А вони ж везли на кошови. Прямо голляка така соснова. Як вона до тих балабухов — її грóши. А вона казала, та родíлля, шо як будуть платити грішми — то то балабухи, а як балабухами — то то будуть гроши».[84]
— «Розказувала жінка ’дна… шо роди приймала… Ага… Ходили баби по єгоди. Ішли по єгоди, та й йшли, а лізе, каже, жаба… Така велика жаба лізе, тóвстая. А другі жінки насмієлись, кажут: «Ось ції роди прóймеш?» Вона каже: «Прийму»… Та й вночі приїхали до єї та й забрали єї. Забрали. Та й прийняла вона роди. Прийняла роди… Но, каже, десь… а вони носили… груди, шоб грудь виссала дитина. Та й носили до жінки, та й виссала грудь, та й занеслó до хати, а та баба сидит, а та дитина, шо їй груді сосала, каже, познала по вповóвачови, з’єзане таким шнурком, шо то її невістки дитину приносили. Невістка в хати спала, а вони забрали, понеслó і принеслó. Такоє говорили стари баби».[85]
— «Е-е-е… То така було проблєма. Моє баба бабила зáвжди, і вóйна була, і вона приймала, поки гет того… но, Богу дєкувати, ничо’, — вона всьо хрестилась, Бога молилась, шоб їй ничо’… А то баба… приїхали до єї — ходи… будять, пруз окно… стукают в окно, ходи, роди приймеш, те й те вродилось… Баба вийшла надвір, каже — я далеко не зайдý. Ми тебе, ка’, завезем. Їй вдало, шо вони на шось посадили, а вони її на гулляку (а то чурти приїхали). Її везлó-везлó, і туди привезлó, а вона бачить, шо то не тиї, шо треба. То баба сама себе спасала. Стали єї… а вона каже — «Де ж тиї роди, шо витé мене везéте?» А вони кажут: «Зара побачіш». Але вона побачіла… тепер фигури ставлять, а то — крижова дорога (та туди йде, а та туди), — а вона ’дразу з теї гулляки як упала на крижову дорогу — і всьо. А вони кажут: «Ну, спаслася». І вона всталась жіва. О. А є, вельми баби, єй ж тоже недобре».[86]
Характерно, що чорти в подобі «панів» дуже часто їздять добре запряженими бричками:
— «На Йвана в нас по зілля ходять, та й ми з сестров пішли. То ми рвемо собі, а так по полю коні такі їдуть з колісницею, такі червоні, гарні, — а ми ж на чужому полі, та й я кажу до сестри, шо сховатись треба, бо ми на чужому полі траву чиюсь толочим. Та проїхала та колісниця, а на ній панок такий гарний. А ми з сестрою пішли далі трави рвати — а сліду-то від тої колісниці нема… То таке було, власними очима бачила, не то шоб байка».[87]
— «То на самого Купала ми збирали лікарське зілля. Нам тато казав, які лікарства треба рвати, бо в мене дід був ворожбит, а мому батькові передав то. Ото рвем ми з сестрою, а я дивлюся, а то коні такі червоні, так як через дорогу від нас, а злякавсь так, і кажу: «Сховаймося за корні, бо зара[з] той хазяїн буде нас сварити, чо’ ми траву толочим, а ше де татові скаже». А сестра: «Де? Де?» Ми присіли, а потім як встали, то вже нічо’ нема, а вона каже: «Де? Я нічо’ не виділа». А я кажу: «Ходи, я тобі слід покажу», — бо то ж видно в траві слід, як проїдеця. А як ми прийшли — то ніде сліду ніякого».[88]
Доволі популярні в Україні бувальщини та оповідки про так звані «чортівські гулянки». «Пани» запрошують музиканта пограти на весіллі, а на ранок, коли «чортівня» втрачає силу, той виявляє, що він на купині, а частувався протягом усієї забави коров’яками:
— «Йшов я, каже, з свадьби (на баяна грав). Йду-йду, зайшов туди, де Йож живе. Як я туди зайшов — якась нечиста сила завела. Сів я на купині, і так ту гармошку ростягую, так граю… Грав-грав, коли, каже, де не взялись да: «Грай, дядьку, в нас сьо’дні весіллє», — а я все граю, а я все граю. Танцювали-танцювали, а тодє півні заспівали. Заспівали півні — всьо — ниде ничого немає. Я дивлюся — а я на купині, і ниде ничого немає».[89]
84
Зап. 17.07.2000 у с. Самари Ратнівського р-ну Волинської обл. від Федорук Оксани Федорівни, 1931 р. н.
85
Зап. 27.07.2015 у с. Бірки Любешівського р-ну Волинської обл. від Томашук Агафії Фоківни, 1937 р. н.
86
Зап. 27.07.2015 у с. Великий Курінь Любешівського р-ну Волинської обл. від Шмаль Галини Никонівни, 1942 р. н., уродженки с. Ворокомле Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.
87
Зап. Л. Оніщук 14.07.2008 у с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Паранюк Палагни Миколаївни, 1937 р. н., уродженки с. Розсільна.
88
Зап. І. Рогашко 14.07.2008 у с. Хмелівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. від Паранюка Юрія Михайловича, 1937 р. н.
89
Зап. 11.07.1996 у с. Велика Дубровиця Малинського р-ну Житомирської обл. від Шутенко Антоніни Гаврилівни, 1937 р. н.