Побачивши наше ставлення до концепції Власова, німці довго намагалися різними заходами зламати нашу позицію. І тут тверда одностайність усіх українців перекреслила всі німецькі та власовські заходи. Так само було й з іншими неросійськими націями. Жодна поважна національна організація не погодилася на імперіалістичну концепцію Власова. Тоді поруч комітету та армії Власова були організовані окремі національні комітети та їх військо. Особливо тут була виявлена повна солідарність поміж українцями, білорусами, козаками, кавказцями та всіма тюрками-мусульманами. Дуже цікаву відповідь генералові Власову в гумористичній формі дали грузини. Вони через свого делегата ген. Захарадзе сказали, що якщо вже конче треба підпорядковуватись російській імперії, то вони воліють слухати накази Сталіна, а не Власова. По-перше, тому, що Сталін їх земляк, а по-друге, що Власов — тільки генерал-лейтенант, а Сталін — їх земляк та ще й маршал. Цей дотепний жарт показав німцям та Власову, що їхня затія з новою формою «народів Росії» — безперспективний анахронізм.
Через кілька днів, десь в останніх числах жовтня 1944 року, нас випустили з кацету. Звільнили також Степана Бандеру з його товаришами, полковника Мельника з його співробітниками і сот. Ждановича. Ми домагалися звільнення всіх наших політичних в'язнів в Німеччині та підвладних територіях, але це питання німці тимчасово відтягали, пояснюючи «технічними труднощами». Ми вважали цей маневр засобом шантажу при переговорах. І при всіх розмовах, що потім розпочалися, ми постійно ставили цю вимогу. Пізніше цю вимогу німці частково задовольнили. Гестапо, однак, далі тримало частину наших людей як заложників, щоб мати змогу сильніше натискати на нас.
Від українців до переговорів між німцями та іншими націями спочатку був уповноважений полк. Мельник. Потім, коли вже створився Український Національний Комітет, на голову Комітету та головнокомандувачем майбутньої української армії при німецьких збройних силах всіма угрупованнями був делегований генерал-хорунжий Павло Шандрук. Проти кандидатури ген. Шандрука висловились українські монархісти, але вони були переголосовані. Монархісти пропонували на голову комітету та головнокомандувача нової армії бувшого Гетьмана Української монархії з 1918 р. ген. Павла Скоропадського. Інші групи вважали, що на голову цього тимчасового комітету не можна пропонувати кандидатури людей, що в минулому чи тепер займали чи займають якесь офіційне становище в українському громадсько-політичному житті. Потрібна нейтральна особа, якою й був генерал Шандрук, що не належав ні до якої політичної партії.
Переговори розпочалися в листопаді 1944 року і тривали до кінця лютого 1945-го. Головною перешкодою були москалі, які встигли переконати німців, що концепція Власова є найбільш прийнятною формою нової організації всіх «народів Росії». Німецькими дорадниками в цьому питанні були, головним чином, балтійські аристократи, знання яких про сучасну Росію базувалися на тому, що вони перед 1917 роком займали у царській Росії високоплатні посади та розуміли російську мову. Від усіх соціально-політичних процесів останніх 25 років вони були так само далеко, як і всі інші західні європейці. Вони мріяли тільки про знищення комунізму та поворот до своїх теплих місць в небольшевицькій Росії.
Не маючи іншого виходу, німці були змушені остаточно визнати Український Національний Комітет в Німеччині — як єдиного репрезентанта українського народу перед німецькою владою та верховний керівний орган для всіх українців на території Німеччини та її підвладних країн. Комітет був умандатований усіма політичними угрупованнями та громадськими організаціями і отримав прерогативи законодавчої та виконавчої влади для всіх українців і їх досі існуючих та ново-організованих військових частин. Переговори закінчилися в кінці лютого 1945 року, а на початку березня німецька влада затвердила Комітет і видала дозвіл на організацію нової української армії.
Так само був затверджений Комітет Кавказьких націй під проводом Михайла Кедії та ген. Захарадзе, визнана Білоруська Центральна Рада під проводом проф. Островського, Комітет Козаків під проводом інж. Глазкова та незалежні комітети мусульманських народів. Зовсім окремо, з великою помпою, був прокламований, чомусь не в Берліні, а в Празі, Комітет генерала А. Власова. Незважаючи на тверду антиімперіалістичну наставленість представників усіх неросійських націй, він далі називав себе визвольним комітетом всіх «народів Росії». Всі ці народи через своїх представників офіційно запротестували. З уваги на те, що неросійські комітети були майже силою виборені від німців, всі німецькі симпатії були на боці Комітету Власова. Для нього робилася велика пропаганда в пресі, по радіо та у фільмах. Власов мав величезні матеріальні засоби, розкішні приміщення для штабів, наче справжній феодал. Всі інші національні комітети залишалися майже невідомими, душилися по малих розбитих готеликах, без приміщень і без засобів. Фінансову кризу Українського Комітету рятували евакуйовані з України громадські установи.
Одначе, які б труднощі не були, новонароджений Український Комітет під проводом ген. Шандрука в березні 1945 року розпочав свою громадсько-політичну та військову роботу згідно власного плану. Цю позитивну роботу Комітет виконував так довго, як довго це дозволяли об'єктивні умови.
Тарас Бульба-Боровець
УКРАЇНСЬКА АРМІЯ В НІМЕЧЧИНІ
Розділ з книги «АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ»
а початку березня 1945 року Український Національний Комітет в Німеччині видав відозву до всіх українців на німецькій території та в контрольованих Німеччиною країнах з повідомленням про своє заснування. Цією відозвою Комітет проголосив свою програму та організацію нової української армії при німецьких збройних силах. Нова армія за схемою складалася з двох основних частин:
— регулярної наземної армії, що мала завдання боротися на східному фронті проти ворога України — СРСР, та
— іррегулярної частини, що мала офіційну назву — Група «Б» Української Національної Армії.
Група «Б» мала завдання перекинутися на східний фронт для диверсійно-партизанської акції проти комуністів в Україні. Армія підлягала наказам генерала Шандрука. Начальником штабу армії був призначений полковник Аркадій Валійський. Командиром Групи «Б» — отаман Тарас Бульба-Боровець. Начальником штабу Групи «Б» — полковник Андрій Доллуд, а потім — полковник Іван Коваль, з нової еміграції.
Згідно опрацьованого плану штабу ген. Шандрука до складу регулярної частини УНА мали входити:
— організована в Галичині заходами Українського Центрального Комітету в 1943 році одна піхотна дивізія «Галичина», що отримувала назву — Перша Дивізія УНА,
— всі наявні менші та більші українські добровольчі військові частини при різних німецьких з'єднаннях, що досі носили назву — Українське Визвольне Військо,
— всі особи української національности, які добровільно служили при німецьких військах, технічних та транспортних колонах,
— всі добровольці української національности з-посеред військовополонених польської та совєтської армій, а також з-посеред цивільних робітників в Німеччині та амнестовані кацетники,
— всі добровольці української національности, вже досі включені в ряди Російської Визвольної Армії ген. Власова, які виявляли бажання перейти в свою національну армію,
— всі українські поліційні батальйони, що по виході з України були приділені до різних німецьких військових з'єднань.
Згідно плану, опрацьованого штабом Групи «Б», в склад цієї іррегулярної частини мали входити добровольчі кадри за індивідуальним підбором та вибором штабом групи з усіх існуючих готових формацій УНА, а також шляхом амністування кадрів з кацетів. Група була спочатку запланована на 5.000 вояків. Потім штаб обмежив її силу до 1.500 чоловік, розбитих на малі бойові одиниці силою роя воєнного часу, керованого офіцером. В партизанських операціях окремі рої могли, на випадок потреби, з'єднуватися в чоти та сотні, діяти більшими відділами, рекрутуючи на місцях нових партизан в Україні.