Якраз у той час повітряні нальоти альянтів на Німеччину стали інтенсивниші і поширилися на терен всього райху. Наспіла потреба зміцнити протиповітряну оборону, а німецького юнацтва не вистачало. І в колах провідництва гітлерової молоді занепокоїлись.
Команда оборони й команда зброї-СС зацікавилася білоруською молоддю в юнацьких роках. Її почали притягати до протиповітряної оборони і творити окремі відділи помічників протиповітряної артилерії по всьому райху під назвою LuftwafFenhelfer або SS-Flakhelfer (пізніше в українському перекладі — СС-юнацтво). З боку молоді знову не було спротиву, бо вояцька служба завжди більш приманлива, ніж робота за верстатом.
Успіх акції швидко підказав поширити її на всі народи Східної, згодом також і Західної Европи. Юнаки дістали мундир німецьких юнаків із відзнаками національної приналежности на рукаві (національні барви, або герб, або напис рідною). Вони мали бути поставлені в усіх розуміннях нарівні з німцями, і щодо трактування, і щодо платні (одна німецька марка на день; з того половина готівкою на руки, а друга половина — на банкову ощадну книжку). Зрозуміло, що таке розпорядження мусіло викликати непорозуміння, і суперечки між німецькими урядовими установами, і дискусії на цю тему. Заукель лементував, що йому забирають робочу силу, яка потрібна в промисловості, Розенберґ протестував, що, не питаючи його думки і згоди, беруть молодь із східних земель, що підлягають йому як міністрові. Вирішальною стала думка рейхсфюрера Гіммлера. Молодь приділили в основному до протиповітряної оборони, а тільки ті, що лишалися, мали працювати в промисловості. Акція, тепер уже загальна, дістала закриту назву «Заготівля сіна» (Deckname «Heuaktion»). Її очолила нова установа партії з центром у Берліні «Службова Станиця Нікель» (Dienststelle Hauptbannfuhrer Siegfried Nickel) від імені провідника гітлерівської молоді, який започаткував її в Білорусі і тепер очолював. Вона мала своїм завданням вербування юнацтва та початковий вишкіл. Після 6 або 8 тижнів юнаків заприсягали та передавали команді повітряних сил. Швидко почалася боротьба між установою Нікеля (партія) і військом, кому має підлягати юнацтво. Ця боротьба велася аж до розвалу райху і дуже ускладнювала працю та ще більше життя юнаків і піклування ними. Згодом, підшукуючи привабливі гасла, що мали б прикрити поганий зміст, виступили ще і з планом втягти юнацтво всіх народів в «Европейський Фронт Молоді». До того часу він існував для вибраних народів під почесним проводом Бальдура фон Шіраха, фюрера гітлерівської молоді. Та на те вже не стало часу.
Головний адміністративний відділ станиці Нікеля мав осідок в Опаві на Шлезьку (Troppau). Розбудовуючи акцію в усій ширині, поділили терен (райх і всі рештки окупованих країв) на 5 частин. В кожній частині встановили «Команду воєнної служби» (Kriegseinsatzkommando). Генеральне Губернаторство належало до команди Південь (Sud), її керівником був обербаннфюрер Гаупт. Тому що в ГГ йшлося в першу чергу про українську молодь, то його осідком був у травні — червні 1944-го Львів. Поступово творили при централі пости уповноважених для окремих національних відділів юнацтва, в тому числі і для українців (Der Beauftragte der ukrainischen Jugend або fur die ukrainische Jugend), але це сталося аж під кінець 1944 року, коли ми вже покинули Галичину.
Обов'язок примусової служби в юнацтві завели у нас вже з початком 1944 року, зразу для хлопців (про дівчат не згадували), але про рішення Берліна в цій справі не було відомо нічого. Становище в Галичині було дуже тяжке, так що всі німецькі уряди, а разом з ними і ми, були зайняті проблемами евакуації. Большевики були вже в Галичині, під Бродами, а в березні — вже і в Тернополі, і під Коломиєю. Відбувалася евакуація східних частин краю, незабаром також і Львова. В кінці березня основний склад керманичів і працівників УЦК переїхав до Кракова і Криниці, а у Львові на місці великої установи лишилася Львівська Станиця УЦК, незначна особовим складом. Залізниця і пошта припинили працю для цивільного населення, і наш зв'язок з краєм був слабкий. Тому ми не знали ані про нову акцію, ані про її розміри. До цього часу єдиним вістуном такої акції на галицькому терені можна було назвати розпорядження шкільної влади про притягнення шкільної молоді до протиповітряної служби в школах. Те розпорядження з'явилося в лютому 1944 року, і постановлено, що на випадок недостачі учителів і батьків можна до протиповітряної служби притягти в даній школі учнів і учениць, хлопців — за дня від 14-го року, вночі — від 15-го, дівчат від 16-го року життя. Та це розпорядження мало незначний і тільки місцевий характер.
В квітні, після приходу німецьких танкових військ із заходу, просування большевиків затрималось і атмосфера на якийсь час успокоїлась. Щойно тепер надійшли до нас перші відомості з місць. Ми бачили, що акція вербування до юнацтва охопила тільки незначне число хлопців, передовсім з-поміж евакуйованих шкільних учнів. Положення було безнадійне, навчання в школах, зокрема по селах, вже зовсім перестало бути нормальним, молодим хлопцям постійно загрожувала небезпека примусового схоплення до немилої праці в райху або в УСлБ, або, що гірше, загальна відповідальність за різного роду вчинки проти німців, на які той час був дуже багатий. Тепер ніхто не сприймав тої справи трагічно, вважаючи побір до юнацтва меншим лихом. Галичина була підфронтовою смугою, хлопців вивозили до таборів для юнаків, які були на заході, в краківському дистрикті — в Переворську і Неполомицях.
В той час німецькі урядові станиці приступили до загального вербування на службу в юнацтві. Сталося це без офіційного проголошення, без підготовки і без ясного плану. Це заскочило молодь, батьків і провід УЦК, так як колись восени 1941-го набір до зброї-СС. Акцію вербування хлопців почала шкільна влада по школах. Панове з відділу науки і навчання влаштовували зібрання з доповідями для учнів. В цих пропаґандивних зібраннях приймали участь усі урядовці відділу на чолі з самим керівником Ґасселіхом. Це показувало, який тиск був у цій справі згори і яке велике значення прив'язувало до акції вище начальство. Офіційна акція Уряду Праці проявилася в травні. Проголошено розпорядження про обов'язок служби чоловіків від 14-го року життя з лопатою або зброєю та обов'язок реєстрації народжених від 1909-го до 1930-го. Передбачений розподіл був такий: юнацтво 15-20 років — військова служба, а до праці — 35-45, а то й 55. Реєстровані ставали до лікарських оглядин, але видно було, що головна увага в цій акції присвячена була юнацтву.
В половині травня у Львові відбулася перша, скликана мною, нарада працівників відділів молоді і шкільних справ і представників учительства. Ми ствердили, що німці поставили нас перед доконаним фактом, проводять акцію без нас і проти нас і що наше становище в цій справі зовсім інше від становища з-перед року, коли ми приймали участь у творенні дивізії. Але нашої молоді не можемо лишити без нашої опіки. Щоправда в складі Військової Управи є таки наш власний керманич відділу молоді, але її головою є урядовець губернатора, Бізанц. Тому мусимо добиватися нашого впливу. Ми вирішили з місця створити при УЦК окрему «референтуру юнацтва протиповітряної оборони», висловлюючи сподівання, що і в цій справі матимемо підтримку загалу громадянства. Молодь не може залишитися без своїх священиків, учителів, лікарів і медсестер. Я інформував, що і провідник у Кракові, і я у Львові дістали запевнення від усіх німецьких чинників, що молодь середніх і професійних шкіл буде затримана в своїх гуртах і матиме після закінчення основного 8-тижневого вишколу забезпечене шкільне навчання поза службою. З кожним класом мав би виїхати один учитель, і вся молодь матиме релігійну опіку. Розуміючи всі труднощі, ми висловили надію, що учительство стане біля молоді. Коли прийшло до вибору нашого референта для справ юнацтва, наша увага зупинилася на особі проф. Тимоша Білостоцького, в тому часі директора торговельної школи і доцента Вищої Торговельної Школи, колишнього нашого референта для справ тіловиховання, приятеля молоді. Проф. Білостоцький погодився без вагання прийняти на себе цей дуже тяжкий обов'язок. Він заявив, що із закінченням шкільного року в червні перейде вповні до праці над юнацтвом.