Приємно відзначити, що у цій справі є велика частка Вашої невтомної праці, Вашої допомоги. Моя коротка доповідь була би неповною, якби я не відзначив, що завдяки міжурядовим угодам і Меморандуму про співробітництво у військовій справі між Канадою і Україною є можливість плідно розвивати наші стосунки.
Підтвердженням того є присутність тут, на залі, офіцерів ЗС України, які навчаються в учбовому центрі Кемп-Борден. Приємно відзначити, що вони тут знаходяться під Вашою теплою опікою. Якщо багато років тому нас розділяла доля і відстань, то тепер ми — українці — разом. Тепер ми вкупі відбудовуємо нашу Україну, її Збройні Сили.
Шановні вояки 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії!
Ви є нащадком славного козацтва, честь і слава Вам, вічна пам'ять тим, кого уже немає. Україна заплатила надзвичайно дорого за своє існування, тож пом'янемо усіх вояків Другої світової війни, які полягли на полях її боїв. Сьогодні настає час і є нагода вшанувати пам'ять усіх, хто хотів одного — вільної України. Сьогодні вона є, є вільна Україна, є Збройні Сили, покликані захистити її від будь-яких зазіхань на її незалежність.
Слава Україні!
Богдан Підгайний
ГЕНЕРАЛ МИХАЙЛО КРАТ
иконуючи останній наказ 1-ої дивізії УНА, ми тримали оборонну лінію проти більшовиків на відтинку Ґляйхенберґа до 14 години 8 травня 1945 р. Ми були охороною 29-го піхотного полку і по 14-ій годині могли відступати — так, щоб не потрапити в руки більшовиків. Більшовики старалися перетяти нам дорогу, ми пробивалися на захід і довідалися від англійців, що наша дивізія збирається в місті Шпітталь в Каринтії. В Шпітталі я зустрів генерала Михайла Крата.
Я зовсім не був зорієнтований в домовленості з німцями щодо українізації нашої дивізії тому, що я завжди був у першій лінії, але мені приємно було почути, що генерал Михайло Крат мав перебрати команду нашою дивізією. Це був наказ генерала Шандрука. Хоч німці програли війну і капітулювали, для нас війна ще не була закінчена. В таких умовах з'являються нові надії, шукається нових союзників: війна з англійцями проти Японії, а далі, може, проти більшовиків?..
Коли я прибув до табору, дивізія вже дещо була зорганізована. Комендантом її був поручник Роман Чучкевич, комендантом полків були хорунжі Коморовський, Маслій та інші. Коли ж до табору прибув генерал Крат зі своїм штабом, організація дивізії набрала виразної форми. Всі старшини визнали генерала Крата своїм командиром. Я не можу пригадати собі, коли генерал Крат доручив мені виконувати функцію ад'ютанта — ходити до англійської команди і залагоджувати різні поточні справи. Розмовною мовою між нами і англійською командою була німецька.
Генерал Крат справив на мене позитивне враження. Я бачив під час Другої світової війни дуже багато старшин — в німецькому вермахті на східному фронті, німців у нашій дивізії і наших молодих старшин — але такого, як генерал Крат, я не стрічав. Такі старшини були перевелися. Під час Першої світової війни, будучи капітаном в царській армії, він був чотири рази поранений. Четвертий раз лежав у царському дворі, і царські дочки сповняли функції сестер. Це був той час, коли старшини не лягали перед вогнем ворога, а йшли попереду своїх вояків. Генерал Крат належав до тих лицарів-вояків, які стрічалися, властиво, в середньовіччі. Він не міг зрозуміти того, щоб молодий англійський старшина, говорячи до нього, виставляв свої ноги на стіл. А коли йому наказали віддати свою пістолю, то мав сльози в очах. Колись старшинам в полоні лишали зброю...
Під час нашої визвольної війни генерал Крат мав ранґ полковника Української Народної Республіки. Під час Першого зимового походу він виконував обов'язки начальника штабу Запорізької дивізії. Крат, мабуть, мав найбільше військових відзнак того часу — був лицарем Залізного хреста, кавалером орденів Симона Петлюри, св. Георгія, Сербської Звізди та інших.
Генерал Крат був дуже побожний. Через це, мабуть, залишився дуже скромний. Розповідав про свої воєнні переживання, будучи ще царським старшиною, а пізніше полковником УНР. Розповідав не на те, щоб хвалитися, а подавав ці переживання як канву для нинішних подій. Він кріпко вірив у те, що коли ми будемо здисципліновані, будемо являти готову військову одиницю, нас не видадуть більшовикам і, може, ужиють нас для особливих цілей. Тому він запровадив у таборі особливі вправи, особливі виступи варти, щоб підтримати військову дисципліну. Рівночасно дбав про розбудову церковного життя — православної і греко-католицької церков.
Перебуваючи весь час на першій лінії фронту, ми були позбавлені інформації щодо т. зв. великої політики. Нам здавалося, що якщо ми не потрапимо в руки більшовиків і переб'ємося до англійців, то врятуємось. Тим часом, після підписаних домовленостей між американцями, англійцями і більшовиками наша дивізія могла бути видана більшовикам. Генерал Крат про це знав. Він погодився перебрати команду нашою дивізією, щоб безпосередньо захищати її перед видачею більшовикам. Ми відбували часті наради, засекречені перед загалом дивізійників, щоб не ширити паніки. Генерал Крат уважав, що коли триматимось разом, як здисциплінована військова одиниця, будемо мати кращі можливості у боротьбі проти видачі.
Генерал Крат старався втримувати зв'язок з генералом Шандруком, майором Макарушкою і комітетами в США і Канаді. А коли прийшов час на висилки першого транспорту наших полонених до Італії, призначив мене його комендантом. Транспорт складався з трьох тисяч стрільців, тридцяти старшин і військового капелана, хорунжого о. Михайла Ратушинського — «Бальона». Генерал Крат подбав про те, щоб о. Ратушинський мав усі потрібні ризи для відправи наших Богослужінь. Поручник д-р Петро Савицький, який колись писав свої праці і по-англійськи, за дорученням ген. Крата написав відповідного листа, у якому він старався описати генезу нашої дивізії. Йшлося про те, щоб переконати англійців, що ми не були СС-ами, а лише боролися проти більшовиків на східному фронті. Отець Ратушинський мав старатися нав'язати зв'язок до Риму, особливо до єпископа Бучка. Я мав віддати цей лист англійській команді в Італії і тримати зв'язок з командою дивізії.
З різними пригодами прибули ми до Італії і, згідно інструкцій ген. Крата, почали організовувати табір полонених. Команду над табором я передав ген. Кратові й лишився його ад'ютантом. На домагання більшовицької комісії більшість старшин перенесли до окремого табору, і генерала Крата позбавили команди табором. Але все одно всі вважали його своїм комендантом, а в окремому таборі він утримував приятельські зв'язки з сербськими і хорватськими штабовими старшинами.
Командувачем Української Національної Армії був генерал-поручник Павло Шандрук, а командиром 1-ої дивізії — генерал-майор Михайло Крат. Мені здається, що ми замало шани віддали генерал-майорові Михайлові Крату за його життя. А його заслуга в тому, що він прийшов до нас в той час, коли більшість нашого громадянства не дуже до нас признавалася. Він прийшов до нас сам, знаючи, що могло нас чекати, коли б нас передали більшовикам. Він став на чолі нашої дивізії в найнебезпечнішій ситуації і старався врятувати нас від більшовицької загрози. Безперечно, багато інших, скомплікованих потягнень зложилося на це, що англійці відмовилися видати нашу дивізію більшовикам, як це вони зробили з козаками. Передусім, англійці докладно простудіювали генезу нашої дивізії і побачили, що по війні дивізія утримала свою питоменну дисципліну і карність. І це теж не в останню чергу завдяки ген. Михайлу Крату, накази якого всі вояки і старшини радо слухали і виконували.
Юрій Тис-Крохмалюк
ГЕНЕРАЛ МИХАЙЛО КРАТ
енерал Михайло Крат народився в Гадячі 6 серпня 1892 р., закінчив офіцерську школу в царській армії, а під час війни командував 93-ім полком. В перших місяцях історичного 1917 року з далекого північного фронту 26-річний чотирикратно поранений, відзначений орденом св. Георгія підполковник зголосився до Центральної Ради в Києві, щоб віддати свої знання і бойовий досвід українській революції. Згідно родової традиції, прямує слідами своїх предків, старшин гадяцького полку, свідомий, що і його життєвий шлях — це боротьба за Україну.