25 лютого відділ у складі 500 осіб з Берліна був перевезений до міста Німека, якихсь 40 кілометрів на захід від Берліна, на дальше формування і вишкіл. Тут і був сформований 1-ий курінь бриґади в складі трьох мисливських сотень, підстаршинської сотні, кулеметної, мінометної і господарчої чот. Сотня складалась з 5 мисливських роїв, в кожному рої — 21 вояк. Командиром роя мав бути старшина або підстаршина зі старшинськими правами та двоє заступників. Така організація була накинута німцями на зразок їхніх протипанцерних частин та парашутних відділів.
З першого ж дня відчувався великий брак старшин, навіть на пости командирів сотень, не кажучи вже про обсаду роїв. На командира вишкільної сотні було призначено пор. Гладича, на решту сотень — поліційні старшини, прекрасні муштровики, але необізнані зі службою в полі. На чотах — вогневі підстаршини. Майже з першого дня навчань відчувалася потреба пророблення з командирами сотень і командирами вогневих чот їхніх ментових (тобто повчальних) програм. Ці вправи займали багато часу, але вже по кількох днях старшини розуміли свого командира, а він їх.
Наприкінці лютого з Берліна стали прибувати дезертири з пожежних відділів — з них почали формувати 2-ий курінь. На жаль, для 2-го куреня не стало тої прекрасної зброї, яку мав 1-ий курінь, — штурмових крісів, його озброїли звичайними крісами. Кулеметники мали два тяжких кулемети, мінометники — міномети.
28 березня бриґаду відвідав ген. Шандрук, який прийняв від нас присягу на вірність Україні. Після присяги курені промарширували перед генералом, сотні рушили на вправи. Того ж дня, на спеціальне запрошення, приїхали бандуристи Китастого і вечором дали концерт. Козакам бриґади подобався «Марш Україна», і вже натупного дня вишкільна сотня пор. Гладича співала: «Бий до останнього свого набою, за Україну поляж головою!!!». Перед виїздом ген. Шандрук вказав на цілу низку недотягнень у вишколі — ніби неповний тиждень можна було б з колишніх поліцистів зробити військо...
Наступного дня по присязі приїхав німецький генерал, якому під руки потрапила вишкільна сотня Гладича, із нею він пробув майже до полудня. Він, старий вояк, відпочив, глядячи на муштру сотні, і зізнався, що нічого подібного не бачив від 1941 року, будь же тут мудрий: свій бачить самі недотягнення, а чужий не має слів признання...
З квітня 1945 року бриґаду завантажено в ешелони і підвезено ближче до фронту до міста Гляц. Під час переїзду до штабу бриґади були прикомандировані німці, капітан та двоє підстаршин, які з свого приділу у вагоні не виходили і не втручались до жодних справ. Ще в Німеку до бриґади почали прибувати старшини з Праги, яких надсилав ген. Шандрук, — переважно старі еміґранти — і від полк. Дацька, з совєтскої армії, та масово протипожежники з Берліна. В Гляцу, як і в Німеку, курені муштрували за програмою, складеною полк. Дяченком. Німці до справ вишколу не втручалися. Генерал ґраф фон Штрахвіц, якому власне підлягали всі ті бриґади, тут же перевів докладну інспекцію обох куренів і знайшов наш вишкіл достатнім. Він наказав сформувати моторизовану сотню, для якої в скорому часі прислав мотоцикли, і бути готовими до виїзду на фронт. Поповнення, яке надходило з Праги, здебільшого не відповідало бригаді. Старшини — старі емігранти — після кількох вправ хворіли, і їх відсилали назад — до Праги. З новоприбулих з Берліна та молодняка з Праги — 16-17-ти років, серед яких вибрали сильніших фізично, — було сформовано 2-ий курінь. Бригада в той час нараховувала до 2.000 чоловік і на 12 квітня мала такий склад: командир бриґади — полк. Дяченко, ад'ютант — пор. Юрків, командир 1-го куреня — сот. Фурс, к-р 1-ої сотні — хор. Гончарук, к-р 2-ої сотні — хор. Максименко, к-р 3-ої сотні — хор. Дмитренко, старшина для доручень — сотн. Арсенів, к-р 2-го куреня — пор. Гладич, старшина для доручень — хор. Матківський, к-р 4-ої сотні — Кириленко, к-р 5-ої сотні — невідомий, к-р 6-ої сотні — Федоренко, к-р 3-го куреня — пор. Старовійт, к-р вогневого куреня — (не подано), к-р мотосотні — хор. Іваненко, господарчий відділ — хор. Яременко, чота жандармів — сотн. Сокальський, чота санітарна — німець лікар і 6 санітарок українок. Начальником штабу було призначено пор. Татарського, який майже два тижні блукав по Німеччині, а до бриґади не знайшов дороги.
Майже стовідсотково бриґада складалася з охотників, що були готові до найважчих завдань. Вік стрільців переважно не переходив 23 років. Сотні складалися за принципом земляцтва, як-от наприклад: до 1-ої сотні належали миргородці, до 2-ої — лубенці, 3-ої — чернігівці. Були рої, що складалися не тільки із земляків, а й дуже часто споріднених між собою. До своїх відділів вони ставились з великою любов'ю і кожне завдання намагались виконувати якнайкраще. В стадії вишколу бригада була майже зовсім незалежна від німців, стрільцям імпонувала, а постійні похвали на інспекціях приймали, як цілком заслужені. Звідти й зродилась віра в своїх командирів. Особливо добре був дібраний 1-ий курінь, він був і найкраще вишколений, у 2-му вирізнялась 4-та сотня, так звана УПА, бо кадрами були 32 упісти, які долучились до бриґади в районі Глаца.
15 квітня бриґаду зібрали по тривозі, завантажили в три ешелони і відправили на фронт. В першім транспорті від'їхав штаб бриґади, 1-ий курінь та мотосотня. Ввечері того ж дня, не доїжджаючи 12 кілометрів до Бавцена, транспорт було обстріляно кулеметним і гарматним вогнем. За наказом к-ра бриґади 1-ий курінь просто з вагонів пішов у наступ і відкинув ворожі патрулі поза перші висоти. Відомості про ворога були такі, що Бавцен оточений і борониться.
Майже перед самим виїздом на фронт до бриґади було приділено 4 старшини вермахту — всі з німецьких протипанцерних частин. При штабі залишився майор Мартін. Офіційно вони звалися зв'язковими і як такі не втручались у вишкіл, а пізніше, вже на фронті, й у бойові накази. Взагалі зі своїми німцями бриґада не мала клопоту, бо навіть за такими дрібницями, як горілка, мусіли звертатись до к-ра бриґади, оскільки без його підпису не могли її отримати з магазину.
Завданням бриґади було втримати зайняті позиції і не допустити до розширення прориву. Бриґада ввійшла до складу корпусу «Герман Ґерінґ». Впродовж ночі стежі устійнили перебіг фронту ворога і зв'язались із сусідами. Бриґада двома куренями зайняла становища, 3-ій був у резерві. Ворог тримався пасивно, тільки час до часу його танки гарматним вогнем обстрілювали район розташування бриґади.
17 квітня бриґада одержала наказ сильними відділами повести розвідку в напрямку Бавцена і зв'язатися з німцями, що боронилися в оточеному місті. Завдання це було доручене 4-ій сотні УПА, мотопатрулям і 2-ій сотні. Воно було виконане патрулем 2-ої сотні, який, знищивши два танки Т-34, прорвався в Бавцен, з якого припровадили двох німців із «фольксштурму», що обороняли місто. Тут уже почався клопіт з сотнею УПА, яка, замість на ворожі тили, продерлась на власні і надвечір другого дня опинилась в 20-ти км від фронту. Командир сотні виправдовувався тим, що не може боротися з совєтськими танками, оскільки там можуть бути українці! Згодом признався, що має наказ «друга Омелька» ні за яку ціну не встрявати у бій. На перший раз йому дарувалось, з попередженням, що як щось подібне повториться, то буде без суду розстріляний... Бідний хлопчина, бо опинився в становищі без виходу — мав аж двох командирів і не знав, чиї накази виконувати...