22 квітня увечері 3-тя сотня з наказу к-ра куреня сотн. Фурса перейшла в наступ, витіснила ворога з його становищ та зайняла залізничну станцію. Взято 12 полонених і, що головне, — вагон з тютюном.
23 квітня бриґада двома своїми куренями, при незначному спротиві ворога, просунулась на 5 км вперед і затрималась, не доходячи до автостради Дрезден — Бавцен. Як і досі, висимо в повітрі, не маючи безпосереднього зв'язку з німецькими частинами.
В наступі мотосотні оточили з півтора десятка ворожих піхотинців, які по короткій стрілянині покидали зброю, а їхній командир утік до пивниці і на пропозицію скласти зброю відповів пострілами з автомата. Над'їхав к-p бриґади і наказав взяти його живим. Кинули дві сльозоточиві ґранати — не помогло, душився без повітря, але відповідав пострілами. Враз дві зачепних перервали забаву. Шкода, цей герой був грузином за національністю, груди всі в орденах — від Леніна до Слави включно.
27 квітня патрулі, вислані ще попереднього дня, донесли, що на передпіллі великий рух — шосейний шлях з Берліна на Дрезден заповнений відступаючою піхотою й обозами. На світанку того ж дня на відтинок 1-го куреня прибув командир бриґади і з власної інціативи наказав наступати 2-ій і 3-ій сотням. Наступ цей спинився перед кулеметним і мінометним вогнем, що перейшов навіть до протинаступу, прорвав оборонну лінію 1-ої сотні й почав виходити на тили бриґади. Десь перед 8-ою годиною від штабу бриґади прийшло донесення, що ворог загрожує вже безпосередньо штабові.
Командир бриґади наказав командирам куренів триматись далі, а сам своїм «фольксваґеном» бічними дорогами і полями дістався штабу і, зібравши всіх, що були під руками, включно до штабовиків і німецьких шоферів (на той час бриґада вже мала дві приділені німецькі автоколони), перейшов у контрнаступ, який провадив особисто, не злазячи з авта. Залишивши понад 30 чоловік вбитими, ворог почав відступати, густо застеляючи поле своїми трупами. По виході на лінію власних сотень, щоб не дати ворогові опам'ятатись, командир бриґади наказав перейти в наступ 5-ій і 6-ій сотням, який провадив особисто пор. Гладич.
Ворог не витримав цієї бравурної атаки і почав здаватись. Майже в тім самім часі з власної інціативи перейшла у наступ і 2-га сотня. Майже все передпілля забіліло простирадлами, а то сорочками, що їх червоні підносили на багнетах. Комісари і командири червоних пробували стріляти у власних людей, але всі були знищені своїми.
До 11-ої години ранку бриґада вже мала такі трофеї: понад 300 полонених рядовиків, 10 офіцерів, переважно молодших лейтенантів, к-ра дивізії полк. Лілевського, 4 протипанцерні гармати, 5 полкових мінометів, близько 20 кулеметів, велику кількість гарматної і рушничної амуніції і понад 200 пар коней з возами, навантаженими різним військовим майном.
Був цілком розбитий 19-ий полк 7-ої польської дивізії, в складі якої було 25-30 відсотків неполяків, а командний склад — від к-ра сотні і вище — неполяки. Серед полонених були і наші земляки, щось до 50 людей, які ще того ж дня увійшли у склад бриґади. Завдання того полку було прикрити відступ дивізії з-під Бавцена. Причиною масової здачі в полон була неможливість відступу. Патрулі і частина 1-ої сотні, що лишились на тилах ворога, з лісків і забудов вогнем «штурм-ґеверів» не давали можливости відступу ворожим частинам. Одночасно з нашим наступом над'їхали 6 німецьких «квочок» (автоматичні 37 м/м гарматки на панцерних автах), які великою мірою причинилися до розбиття 7-го полку.
Того ж дня після полудня до штабу бриґади приїхав командир корпусу і особисто вручив командирові бриґади «Залізний хрест», наказавши подати список старшин і козаків для відзначень. Командир корпусу виявився дуже милим «старшим паном», який сам напросився до нас на вечерю, щоб краще з нами запізнатися. Його цікавила частина, яка на шостому році війни ще хоче воювати. Майже до капітуляції він був нашим щоденним гостем. Завдяки йому згодом бриґада була змінена і відійшла за Ельбу, що хоч частинно нас урятувало. Багато допоміг сфабрикований нами наказ від ген. Шандрука, аби бриґада йшла на злучення з 1-ою дивізією.
Пополудні почали прибувати полонені та підвозити трофеї. Привезли і пораненого командира ворожої дивізії. Одягнутий в польську уніформу, ще на фронті відмовився від перев'язки, те саме зробив і при штабі. Надійшов командир бриґади і заговорив з ним по-польськи — той відповів по-російськи, польської мови майже не знав — запропонував йому горілку, а знаючи, що совєти не визнають чарок, налив до склянки. Випивши, той подякував і попросив ще півсклянки, а тоді нехай роблять перев'язку. Він мав дві кулі в ногах і три по ребрах. Спочатку не хотів вірити, що його полк розбили три наші сотні, які зовсім не мали тяжкої зброї. Майже до вечора проговорив з нашим командиром бриґади, цікавився, що ми робимо з полоненими. На запитання полк. Дяченка: «А якби я до вас потрапив у полон?» відповів: «Краще не будемо говорити...». Другого дня був відісланий до штабу корпусу, а перед тим просився, аби його залишили при бригаді та не відсилали до німців.
У бригаді розпочався рух — вогневий курінь нарешті мав зброю, дістали коні. 2-ий курінь озброївся совєтськими автоматами. Зле доводилось при цьому німцям, бо не було ночі без трагічного випадку. На оклик: «Стій, гасло!» німці відповідали пострілами, а черга з нашого автомата майже завше була влучною. Тож відтинок бриґади обставили таблицями, які забороняли німцям нічний рух в районі бриґади.
2 травня, з наказу корпусу, бриґада перейшла в наступ. Зламала легкий опір, вийшла на вказану лінію. Всі сотні стали на своїх місцях, бракувало тільки 4-ої УПА. Розіслані стежі мотосотні знайшли її в 16-ти кілометрах від штабу бриґади на власних тилах. Командир бриґади боронив перед німцями командира сотні, які жадали віддачі його під суд, що, звичайно, виніс би присуд на розстріл. Тим провідником був священик, який взявся не за свою справу.
5 травня командира бриґади викликали до корпусу, в якому його командир — «старший пан» — поінформував, що на його особисте прохання командуючий фронтом дав дозвіл бриґаді відійти на лінію ріки Ельби і далі йти на злучення з дивізією «Галичина». Бриґада в той час була частково змоторизована, вогневий курінь на кінній тязі, а решта мусіла йти пішки.
Увечері бриґаду змінила німецька моторизована частина. Майже одночасно на північ від нас почалась гарматна підготовка — такої сили, що не чути було розмови, треба було кричати. На північ від Дрездена совєтські війська проривали фронт в напрямку Праги.
По цілонічнім марші і кількох годинах відпочинку бриґада рушила далі, аби вийти на захід ріки Ельби. Пополудневі налетіли совєтські штурмовики і зупинили подальший марш. Серед наших були вбиті і поранені. Багато побитих коней.
7 травня увечері бриґада досягла лінії Ельби в районі Тетчева. Міст був ушкоджений совєтськими літаками. Вислали патрулі шукати переправи. В Чехії повстання — обеззброюють німців. Донесення від стеж: Авсіґ в руках чеських повстанців. Бриґада знову повертає на Тетчев. Німці кидають зброю.
При мості на Ельбі командир бриґади дає наказ сотнями, а де не можна, то роями або поодинці прориватись до американців — до Ваймара. Іти зі зброєю, як довго можна.
Вже вранці 8 травня стало відомо, що бриґада оточена. По всіх дорогах, довкола Праги, посувалися совєтські танки і змоторизована піхота. Командир бриґади, що виїхав зі стежею мотосотні вперед, був відтятий від бриґади. Від німців ми довідалися про безумовну капітуляцію Німеччини. Становище, в якому опинилась бриґада, було майже безнадійне. Треба було пройти понад 200 кілометрів тереном, зайнятим советами, з них — половину Судетами, з чеським населенням, яке вороже ставилось до всіх у німецьких уніформах. Що найгірше — ніхто не знав, де американці...
На всіх дорогах видно було десятки тисяч німців, яких вели на схід, між ними — пов'язаних колючим дротом із спеціальною вартою — наших, або калмиків. Лишилось вночі бездоріжжям пробиватись на захід. Нарешті — американський кордон. Тисячі чекають відкриття границі, що має наступити після прибуття совєтської місії. Вночі стрілянина з кулеметів — то американці затримують нетерплячих. Серед них є поранені і вбиті. Нарешті і цей фільтр — за нами. 25-30 відсотків бриґади опинилися на тилах американців, решта потрапила до совєтської неволі або загинула.