На іменини, передріздвяний вечір та інші свята діти несли своїй «бабі» (тобто тій, що приймала їх) хліб, загорнений у хустку. Баба забирала його і віддаровувала дітей цукерками й своїм хлібом.
Подібний звичай існував на Чернігівщині, Полтавщині, Київщині, Харківщині та в інших районах України. На різдвяні й великодні свята породілля давала бабі «пироги» — три або сім паляниць, також загорнутих у хустку. Баба запрошувала породіль розділити з нею вечерю. «Онуки» пупорізної баби перед різдвом носили бабі вечерю, що складалася з куті, 2—3 пиріжків або книшів, колачів, залежно від достатку. Баба в свою чергу частувала їх купованими ласощами (медяниками, бубликами, цукерками) і обдаровувала гостинцями. У Ковельському повіті на Волині баба віддаровувала дітей грішми[5] (теж саме на Полтавщині — Посулля)[6], в інших районах Волині і на Поділлі крім грошей у миску з-під куті насипала зерно або горох, давала горіхи, цукерки або насіння тощо[7]; на Чернігівщині (Борзенський пов.), «баба запрошувала дітей до столу, частуючи їх варенухою і солодощами, кутею і пиріжками. З собою також давала гроші (по 1—3 копійки), взамін принесеної насипала в горщик своєї куті з медом і клала кілька пиріжків»[8]. У білорусів частували бабу під час масляної. Звичай цей мав назву «возити бабу на почастунок»[9].
Такий обмін хлібом був чисто символічним. Звичай цей сягає в глибину віків. Сусідні племена, наносячи візити, завжди з’являлися з дарами. За законами гостинності господарі наділяли їх своїми виробами або продуктами[10]. Звідси приказки: «Дар дара ждет», «Дают подарки — глядят отдарков» (російські), «За дарунок — віддарунок», «Гостинець гостинця просить» (українські).
Залишком очищувальної магії був звичай хлібом «очищати» криницю. Після пологів у криницю або колодязь, що знаходився у дворі, «баба» опускала окраєць хліба на ніч. Вранці «непочату» воду з цієї криниці (тобто з першого відра, перший кухоль) «баба» давала породіллі випити й закусити тим хлібом. Ця дія начебто повинна була наділити матір здоров’ям, молоком для дитини. Даючи породіллі хліб, примовляли:
Подібний звичай вже на початку XX ст. часто мав суто символічний характер.
Всі ці приклади більшою чи меншою мірою свідчать про неабияку об’єднувальну функцію хліба у народній обрядовості, який скріплював не лише існуючі вікові групи (в даному випадку — «бабу», матір і дидину), а й символізував продовження роду в майбутньому.
Особливу роль у родинах (хрестинах) відігравала і каша, яку варила пупорізна баба і приносила до породіллі в хату. Всі присутні торгувалися за право розбити горщик з кашею. Найвищу ціну, за звичаєм, давав кум (хрещений батько дитини). Йому й діставався горщик з кашею, який він, піднявши вгору, розбивав об ріг столу. Черепки розліталися, каша розпадалася. Те, що лишалося в руках, клали на стіл, щоб потім з’їсти. Гроші йшли або тільки породіллі, або ділилися між бабою і породіллею. Трохи каші з’їдала молода мати, решту їли гості, беручи частину додому для своїх дітей. Каша найвірогідніше символізувала продовження роду, що підтверджується й таким звичаєм. Якщо в хаті було молоде бездітне подружжя, горщик треба було розбити так, щоб найбільше черепків і каші полетіло саме в їх бік. За народним віруванням, це мало «забезпечити» молодим продовження роду. Звичай «бабиної каші» був широко розповсюджений в північних районах України — на Поліссі, подекуди на Волині.
Існував цей звичай у білорусів і росіян. Значення каші як символу продовження роду чітко простежується у піснях, що супроводжували обряд:
У росіян, крім того, існував звичай, який можна вважати за пережитки древньої кувади, тобто покарання чоловіка за пологові страждання дружини: «баба» годувала його ложкою пересоленої каші[13]. На Україні такого звичаю не зафіксовано.
7
8