Вимітав піч і саджав коровай сват, боярин, старший дружко — особа чоловічої статі. Цей акт відбувався дуже урочисто. Коровайниці танцювали, співаючи:
Особливо радісно ставало в хаті, коли коровай вже сидів у печі. «Кучерявий» брав у руки діжу, носив на руках, всі в хаті танцювали і співали:
На більшості території України чоловіка, якого запрошували вимітати піч, називали «кучерявим», а на півночі Полтавщини — «вірменом». Його шанували, навколо нього танцювали й співали:
Можна припустити, що прізвиська ці визначали коровайника як чужака, чужого. Всі оточуючі знали, хто цей єдиний чоловік-коровайник — боярин, дружко, староста чи ін., але, назвавши його «вірменом», намагалися в цей спосіб «обдурити нечисті сили», не допустити їх до короваю.
Етимологія слова «коровай» досі не визначена точно. М. Ф. Сумцов знаходить в ньому спільні корені з словом «корова», підтверджуючи свою думку тим, що весільний коровай заступив древній звичай жертвування корови. Прикрашування короваю «ріжками», «тичками», «тістовими кільцями» М. Ф. Сумцов вважає за підтвердження своєї гіпотези. Коровай часто називали рогатим: «А рогат я богат!»[36]. Не можна з переконливістю ні заперечити, ні пристати до цієї гіпотези, тим більше, що кількість ріжків на короваєві переважно складалася не з двох, а з трьох галузок.
Більш переконливо звучить припущення М. Ф. Сумцова як послідовника міфологічної школи, що значення короваю пов’язане не з культом корови, а з культом сонця, небесних світил. На деяких короваях, зокрема, зустрічаються їх зображення[37]. У Полтавській губернії весільні хліби у печі під час випікання розміщували за ієрархією, яка існує в народній символіці для небесних світил — коровай у центрі (сонце), поруч дивень (місяць), навколо шишки (зірки)[38].
Разом з короваєм випікали шишки, які по всій Україні були також обов’язковим весільним атрибутом. Шишки переважно робили в такий спосіб. Коровайне тісто розкачували коржем і різали на смуги шириною 7—8 см. Ці смужки підрізали з одного боку ножем, загортали в качалочку так, щоб один бік лишався гладким (це був низ), другий же, порізаний, розпускався квіткою на 7—9—12 ріжків — це був верх шишки. Її підперізували «обічайкою», або «поясом», з китицями чи без них. Виготовлені шишки служили для запрошування гостей на весілля. Молода і дружка (молодий і боярин) з шишками у хустці ходили по селу, вклоняючись і запрошуючи: «Просили батько, мати і я прошу на хліб, на сіль, на весілля». При цьому запрошеному лишали шишку, і він не мав права відмовити молодим. У деяких районах шишку називали «перепійцем». На Царичанщині замість шишок пекли «голубці»[39]. На Поділлі і Волині часом шишки заміняли «калачами»[40]. На правобережній Катеринославщині пекли на весілля й «качечки», які разом з шишками роздавала свашка, гукаючи молодь на весілля. Зустрівши молоду із свашкою та вузликом шишок і качечок, дівчата жартували:
30
31
36