Існували й такі перекази, в яких говорилося, що рахмани – це ті українці, які перебували у бусурманській неволі і не мали можливості дізнатися, коли має бути Великдень. У цьому зв’язку Шухевич наводить паралель з турецьким словом «рахмані» – милосердний, яке є у першому вірші Корану як означення Бога і цілком може пояснювати мовно-мітологічні уявлення українців.
У різних регіонах України по-різному уявляли собі, де саме перебувають Рахмани. У західних областях – у Білій Русі, у східних – в Причорномор’ї, залежно від того, куди несли води ріки. Хв. Вовк вважає, що «рахмани» суть індуські «брахмани» (3, 190).
У четверту середу по Великодніх святах справляли так званий «Рахманський Великдень». Цей день вважався святом, хоча в церкві жодних богослужень не було. Ніхто нічого не робив, лише обходив худобу. Існувало таке повір’я, що коли хтось буде працювати в цей день, то з ним може трапитися якась біда.
Символіка української писанки
Більшість орнаментів, які дійшли до нас, безперечно, дуже давнього походження, це знаки спілкування наших пращурів з природою, всесвітом, з тим духовним початком, яке керує усім. Ними вони позначували усе довкола, аби оберегти від злої дії і стягнути добру, Божу. Згодом для цього в них витворилася ціла система знаків. Нам, сучасним людям, тепер дуже складно розгадати їх, бо ми не маємо достеменних відомостей про ці вірування давніх українців через брак зафіксованих писемно свідчень. Певні символи часто набували нових значень, які могли витіснити старі або співіснувати з ними; загалом таке накладання значень – як нашарування різних культур – робить той чи інший знак багатозначним, полісемантичним, утруднюючи його конкретне прочитання. Тому розшифровано було лише незначну кількість символічних зображень, решта так і залишається незрозумілим нам оздобленням. Дуже багато подібних знаків є й у вишивці, і в ткацтві, і в розписах на кераміці – тут велике поле діяльності для дослідників. Та все ж зміст деяких з них вдалося розкрити, і про це далі.
Символи, які зображали сонце, були одними з найпоширеніших на всій етнічній території України, а також і у всіх старих цивілізаціях ще з кам’яного віку. Культ сонця був чи не найголовнішим у наших пращурів, оскільки Даждь-бог (сонячний бог) – один з головних у пантеоні язичницьких богіві від нього залежало дуже багато в житті первісних людей. Віра в таємничу силу сонця, страх та пошана до нього існували ще навіть в Середньовіччі. Тому люди так часто малювали на яйцях його символічне зображення, яке мало вигляд кола, восьмираменної зірки, перехрещених ліній із закрученими кінцями, кола з променями. Ці знаки мали свою назву: «ружі», «павуки», «рукави», «дідові рукави». До найстаріших форм зображення сонця належать: «триніг» («тригвер», «тригверт»), подібний до трьох променів, що виходять з однієї точки, із закрученими в один бік баранячими рогами, і які передають ідею триєдиності найвищого божества (у «Слові о полку Ігоревім» сонце «трисвітле», а один із пантеону староруських богів мав назву Троян); хрест та його різновид – знак у вигляді двох перехрещених ліній із заламаними кінцями, який в народі має назву «гачковий хрест», «ламаний хрест» або «чотириніг», «свастя», «свастика», «сварга». Що до останньої, то одразу приходить на гадку ім’я верховного слов’янського бога неба Сварога.
У ранньоземлеробській культурі хрест був знаком бога землі. Сама графема позначала чотири сторони світу, структурно-просторову організацію світу, що більше стосувалася землі: саме за такою схемою будували стародавні міста; хрестом на чотири ділили півсфери яйця. В епоху сонячного культу хрест, що походить від схематичного зображення птаха, – в давніх мітологіях сонце уявлялося птахом, що летить по небу, – став солярним знаком. Але хрест не просто символ сонця, це ідеограма, що передає «уявлення про сонце, яке проходить по небу протягом дня, з’являючись (народжуючись) ранком і виходячи (помираючи) ввечері, щоб завтра знову воскреснути» (5, 100). Християнство лише закріпило значущість хреста в орнаменті.
Вочевидь, хрест (крест) має певний стосунок до процесу видобування вогню, як свідчить А. Голан, принаймні лінгвістичний: укр. кресати означає видобувати вогонь, звідси кресало і всі похідні, що стосуються зброї (кресниця, кресак, кріс); лит. крейес – купальський вогонь; укр. [с]креснути (танути), напевно, пов’язане з воскресати (оживати), словен. крес – день сонцестояння.
Свастя мала таке ж значення, що й хрест; її особливістю була можливість позначати рух за сонцем – добрий, та проти сонця – поганий. Окрім того, ймовірно, що диск із хрестом позначав добу, а зі свастею – рік. Свастя вважалася знаком, що провішував добро, відвертав нещастя, а також впливав на дітонародження, тому писанки з цим хрестом дарували тим, хто не мав дітей.