До знаків богині неба належить і косий хрест, який часто є перехрещенням сигми і прямої (може переходити у свастю). Поєднання такого косого хреста з прямим (символом бога землі) передавало ідею поєднання чоловічого та жіночого начал як рушія життя.
Широко використовується у писанкових взорах мотив світового дерева. Зображення такого дерева буває різним. Іноді воно подається як невеличка сосонка, біля якої зображають двох оленів – це середній ярус світобудови; часто у вигляді так званого вазона, як правило з листками і квітками, а те, що нібито творить горщик, має форму чотирикутника, ромба або трикутника – символа землі, засіяного крапками-насінням і з рисочками-водою (підземний рівень). Втім якщо зіставити так званий «вазон» із «Берегинею», то виразним стає їх спорідненість. Перехідним варіантом між ними є писанки «соняшник» і «павучки». За народними уявленнями по дереву можна було потрапити на небо та на той світ, де володарює богиня. Найбільш виразним співвіднесенням дерева з жінкою-богинею є український обряд «тополі» чи «куста», який відбувається на Зелені свята. Для цього обирали найстрункішу дівчину, зав’язували їй руки над головою, замаювали, вішали стрічки, намисто, хустки і водили селом, полем, лугом. Зображення «дерева життя» символізує також розвиток роду – батько, мати, дитина, – як правило, це стовбур і три гілочки з листочками або квітками, їх може бути і п’ять – навесні так розвивається дерево: на гілці з’являється новий пагін, який складається з трьох листочків і має вигляд тризубця, звідси ще одна назва такого взору «трохлистник».
До неба, за уявленнями наших предків, можна було піднятися не лише по дереву, а й по драбині, тому «драбинки» часто містяться на писанках із деревцем.
Дуже цікавими є писанки зі стилізованим зображенням руки, які називаються «божа ручка», «рукавичка», «дідові пальці». Ці символи також походять ще з кам’яного віку.
У давнину рука пов’язувалася з владою, їй надавали магічної сили. У вбитого ворога відрубували руку, на знак того, що він позбувся сили. Знак руки міг бути символом присутності бога – оскільки рука є заступником цілості, – отже, і оберегом давніх людей. Відповідно і рукавиця заступала людину, хоча про людину взагалі-то у писанці не йдеться. Існує думка, що цей знак передає ідею сходу сонця.
Такі «руки» є, як правило, трьохпалими або чотирьохпалими. Це можна пояснити тим, що бог-Сонце асоціювався у первісних людей з птахом, і тому відбитком його руки є слід від пташиної лапки. Деякі писанки й мають такі назви: «курячі лапки», «сорочачі лапки». До писанок «із слідами» треба віднести і «ведмежі лапи», які є відгомоном палеолітичного ведмежого культу і належали, втім, радше богові землі, служачи в давніх віруваннях, як і ведмежа голова (яку відрубували), заміщенням у певному ритуалі «всіх ведмедів». Ймовірно, таке ж значення мали «вовчі зуби» та «заячі вушка», «лисячий хвіст». Магічність дії вовчого укусу, можливо, проясниться, якщо пригадати, що вовк – одна з іпостасей бога землі, Змія, а його входження-укус уже в замовляннях мислився як входження в людину зла.
Але треба думати, що такі знаки не відповідають назвам писанок, первинний зміст яких вже забувся, та попри те вони несуть цінну інформацію щодо мислення давніх людей (різні частини тіла тварин є поширеними «об’єктами» замовлянь). Дуже багато є писанок із рослинним орнаментом, які мають назви різних дерев (та їх частин) і квітів: «виноград», «дубові листки», «тульпани», «квітки», «орхідеї», «калиновий лист», «яблоня», «явір». Іноді вони виступають у ролі світового дерева, з допомогою таких писанок намагалися вплинути на добрий врожай. Даруючи писанки з «дубовими листками», рідним та знайомим бажали міцного здоров’я та довголіття. Натомість «березівник», як збірне поняття, мав би зображати священний для поган гай.
Достатньо на писанках і тваринних мотивів: «пташки», «сороки», «рибки», «козлики». У різних випадках вони могли позначати або різні рівні світобудови, або бути атрибутами Берегині й водночас впливати на приплід худоби.
Цікавим елементом, який характерний майже для всієї території України, є «волове око». Дослідник Е. Беняшівський розшифровує його як око бога Велеса, що у віруваннях давніх українців був опікуном худоби, а отже, богом достатку; й тому око, яке зображали двома або трьома концентричними колами, мало пильнувати за господарством.